49

Склавши руки за спиною, про всяк випадок затамувала подих.

Семюель насупився, звів спантеличений погляд на мене, потім знову глянув на чаклуна. Мор вирівнявся у кріслі, відвернувся від мене та повільно заговорив. 

— Два роки тому Роден полював на носферату. Не для вбивства, а щоб схопити.

— Про це згадувала та жінка в катакомбах, — прошепотів Лео, мені теж пригадались дивні слова Айзи.

Мор дивився на Семюеля, наче той мав дещо знати:

— Я так розумію, що Конклав не повідомляв Магістрам ніяких спеціальних розпоряджень щодо Дітей Ночі?

Семюель насупився, опустив голову, поправив годинник, поставивши його рівніше відносно краю столу:

— Ні. Я б знав, якби велись роботи. Загалом, останні роки Великі Магістри виступали за збереження старих цінностей. Надто довго вони сидять там без будь-яких змін. Ти сам знаєш, що я віддалився від Конклаву в ту мить, коли зрозумів, що не зможу ні на що впливати.

Мор кивнув, приймаючи відповідь.

— Але щось таки відбувається, — сказав впевнено. — І на мою думку кілька Великих точно до цього причетні. Перед ким нині звітує Роден?

— Перед Кревіном, — Семюель підняв обурений погляд: — До чого ти хилиш, Моріель? Тобі мало проблем з Радою? Верховний помер, ніхто за тебе не…

— Я вважаю, що його вбили, — вставив Мор, і у Семюеля забракло кисню на наступні слова. Він підхопився з місця, підскочив до вікна та розчахнув його. В кімнату увірвався морозний подих зими і хоровод сніжинок, які розлетілись навколо та опустились на підлогу. Нора обхопила себе руками за плечі, уважно прислухаючись.

Мор не квапив, дочекався, коли Семюель обернеться, прикриє вікно та гнівно заговорить:

— Моріель, це надто небезпечні слова. І якби не те, що сталось з моїм сином, я б вигнав тебе просто зараз, попри усе, що раніше нас повʼязувало. Обирай слова! Які у тебе докази?

— Ти маєш рацію, — Мор розвів руками: — Доказів у мене взагалі немає. Тільки припущення.

Семюель голосно пирхнув та закотив очі:

— Ти навіжений, Мор. Роки відлучення тільки погіршили твій характер! Хочеш звинуватити когось з Великих у смерті Верховного, безумець?

— Я до них і дійти не встигну, — Мор відкрито посміхнувся. Семюель дивився на нього, наче намагався знайти хоч крихту здорового глузду:

— Добре, що ти це розумієш, і краще тобі вже перейти до справи!

— Хто був довіреним аристократом Верховного у цьому королівстві? — замість відповідей спитав Мор. Семюель на мить задумався і промовив невпевнено:

— Говард Шеро.

Мені здалось, що колись я чула це імʼя. Мор не дав мені подумати, повернувся до Нори:

— Хто найняв мене для твоєї охорони?

— Говард Шеро, — розгублено відгукнулась дівчинка, і я дійсно згадала, що саме вона називала це імʼя, розповідаючи Леонарду про свого тілоохоронця.

Мор повернувся до Семюеля, той дивився з-під насуплених брів:

— Натякаєш, що Верховний про щось здогадувався? Саме тому наказав звернутись до тебе, а не будь-кого з Конклаву?

— А у тебе є інші варіанти? Чому для охорони дівчинки обрали мене? Поки я тинявся містами, займаючись переважно виведенням щурів з підвалів та ремонтом кровель, а тут раптом знадобився для такої справи. Навряд Шеро взагалі знав про моє існування, а жоден чаклун Конклаву, включаючи тебе, не порадив би вигнанця.

Семюель зʼєднав кінчики відповідних пальців на руках, вирячився на власні долоні, наче вони належали іншій людині.

— Це дійсно звучить дивно. Але…

— Дозволь, я ще дещо спитаю, — перебив Мор і обернувся тепер вже до Леонарда: — Звідки ти дізнався куди прямує Елеонора Дюмонт і хто її оберігає?

Лицар раптом зблід, опустив голову, пробурмотів у підлогу:

— Від Великого Магістра Кревіна.

— Він сам тобі сказав? — Мор не звернув уваги на те, що хлопець ніяково смикнув плечем, і уточнив: — Чи ти якось інакше отримав інформацію?

— Я підслухав, — вимовив Лео і замружився. — Я не мав цього робити, це не гідний вчинок. Але я мусив хоч щось дізнатися, тому я підслухав розмову Магістра, і з неї дізнався, що Елеонору перехопив маг-вби… — він осікся, глянув на Мора та швидко закінчив: — І вони прямують на північ, їх бачили, коли вони сідали на пароплав.

Мор знову дивився на Семюеля. Вираз обличчя останнього змінився кілька разів за останні секунди: на ньому майнув спротив, недовіра, розгубленість, потім зʼявилась надія:

— У Кревіна до тебе завжди було погане ставлення, а після того, що ти накоїв, він тебе ненавидить.

— Настільки, що постійно стежить за моїм місцеперебуванням? — Мор глумливо вигнув брову: — А може він зрозумів, що його викрито? Що Верховний звернувся саме по мою допомогу, бо знав що у цю історію замішані деякі чаклуни?

Семюель проковтнув слину, погляд його метнувся вбік. Важкі думки спотворили високий лоб зморшками.

— Ще одне питання, — обличчя Мора розгладилось, знову набуло вигляду мармурової беземоційної маски: — Ці книги, зокрема роботи майстра про бурштин, зникли два роки назад?

Семюель кивнув, не підіймаючи голови. Тоді Мор різко піднявся, обернувся до мене.

Я продовжувала нерухомо стояти біля стіни. Водночас хотіла швидше отримати пояснення, а з іншого… боялась їх почути. Можливо, краще мені піти зараз геть? Продовжити шлях на північ, куди я прямувала раніше. Навіщо мені деталі? Мені зовсім не важливо чому Роден вбив Ярі. Я просто хочу помсти. Хочу, щоб вона спала спокійно, знаючи, що я відплатила її кривднику.

Мор щось побачив у моїх очах. Сховав руки в кишені, прикрив повіки.

— Айза згадувала, — заговорив він. — Що за нею теж полювали. Хотіли саме спіймати. І я впевнений, що вона було не одна така. Але ви одинаки, мало спілкуєтесь між собою, можете не бачитись роками, а тому й не знаєте, що відбувається з іншими.

— Але Айза не вміє користуватися бурштином, — я мотнула головою, пасмо волосся вдарило по щоці: — Я взагалі не знаю жодного носферату, що повністю відмовились від крові. Не можу сказати, що їх немає, але їх точно дуже мало.