42

Запах людини і звук голосу дістались моєї свідомості одночасно. Скинувши каптур, я метнулась до пароката. Кремезний чоловік, що сидів за кермом, здавався ще більшим через теплу куртку. Він усміхнувся мені:

— Погода не для прогулянок. Сідайте.

— Що ти тут робиш, Коуле?

Я відкрила дверцята. Обернувшись, махнула рукою компаньйонам, і вони невпевнено наблизились. Інформатор гільдії оглянув усіх, але відповідав мені:

— Взагалі я прямував до Вільморку на весілля знайомого. Вирішив заїхати до старого друга, і на потязі рушити далі. Але уяви моє здивування, коли товариш, зустрівши мене з нічного експреса, сказав, що до нього приходила руда носферату і пробачила йому мій борг. Та ще й була в компанії герцогині Дюмонт і чаклуна!

Почувши власне прізвище Нора позадкувала і сховалась за лицаря, але я лиш підняла руку, показуючи, що все добре. Коул повернув погляд до мене:

— Вам небезпечно їхати потягом чи офіційним диліжансом. Та й останні зараз загрузнуть, і чекатимуть поки дороги очистять. Тому я вирішив, що непогано буде проїхатися.

Він ляснув по керму, і воно жалібно скрипнуло.

— То ти вирушив за мною? — я хитро примружилась, і Коул замʼявся: 

— Можна і так сказати.

— А як ще можна?

Коула я знала давно. Нас повʼязували виключно дружні стосунки, які завязались після одного випадку. Тоді я ще вела нічний образ життя, а доленосна зустріч з Ярі мала відбутися за кілька років. 

Гільдії іноді користуються послугами як чаклунів, так і носферату, не гребуючи ніким, але і не шануючи. Інформаторів я знала, саме через них можна було знайти роботу чи щось дістати, але ніколи не запамятовувала імена.

Коул був дуже перспективним, молодим і запальним, але йому не вистачило досвіду. Дехто підкинув йому фальшиву інформацію про місцезнаходження втікача, за яким полювала сама гільдія. Він, не перевіривши, продав ці відомості. Група найманців пішла по сліду і потрапила в засідку. Кілька мертвих, більшість скалічених.

Гільдія не прощає таких помилок. Коула викликали на суд. Вирок був однозначний: смерть за зраду. Не мало значення, що він сам був обдурений. Інформатор зобов’язаний перевіряти свої джерела. 

Коул не тікав. Знав, що від гільдії не сховаєшся. Я знала про ситуацію і випадково почула розмову в таверні, пʼяничка вихвалявся, як вдало підставив інформатора.

Мабуть, тоді мені було дуже нудно, адже я витягнула пʼяничку на вулицю, дізналась хто найняв його щоб підкинути записку, і навідалась до тих, хто організував пастку. Притягла до майстрів гільдії, де вони зізналися під тиском. Важко брехати в червоні очі розлюченій Дитині Ночі. 

Коула помилували. Майстри відмітили, що під загрозою смерті він не зламався, не втік, не зрадив принципів, і дозволили продовжити роботу.

Він знайшов мене тієї ж ночі. Сказав просто: “Ти врятувала мені життя. Я у боргу до кінця своїх днів.”

З того часу, коли мені була потрібна інформація, Коул знаходив її першим. І ніколи не питав про гроші, хоч я завжди платила.​​​​​​​​​​​​​​​​

Коул відвів очі та поплескав по сидінню поруч:

— Сідайте, чого на холоді язики морозити.

Я задумливо оглянула його та все ж кивнула чаклуну:

— Цій людині можна вірити.

Мор глянув на мене, на парокат. Нора стривожено чекала його вердикту, і врешті чаклун легко підштовхнув її до задніх сидінь. Я застрибнула на місце біля водія. Врешті, за кілька годин відпочинку Мор не зміг повноцінно відновитися, йому необхідний спокій.

Паровий двигун запихтів, засичав, видав свист навпіл з гуркотом, виплюнув з вихлопної труби сірий дим і поїхав вперед.

— То чому ти вирушив за мною? — я повернулась боком до лобового скла, щоб зручніше дивитись на Коула. Він втупився у заметену снігом дорогу:

— Якщо хочеш знати, гільдії відкликали своїх людей. Наші найманці більше не полюють за герцогинею Дюмонт.

Я спантеличено насупилась:

— На нас напали сьогодні на світанку. Хто тоді це були?

Гільдії відкликали замовлення не часто. Зазвичай або відмовляли одразу, або йшли до кінця. Причин передумати було не багато.

Поцокотівши короткими кігтиками по деревʼяній панелі пароката, я припустила:

— Щось не так із замовником?

— Так, вони не знають хто замовник.

— В сенсі? Гільдія ж не бере замовлення від невідомих осіб.

— В тому й справа, — Коул мав вкрай збентежений вигляд. Нора та лицар зацікавлено прислухались, а Мор відкинув голову та закрив очі. Здавалось, що він заснув, але я знала наскільки це оманливо.