39

Глянувши на зажурену Нору я пошкодувала, що розповіла історію повністю. Могла б обмежитись кількома фразами на кшталт: мене схопив чаклун, катував, але я втекла та вирішила помститись. Та чомусь розповіла про Ярі. Дівчинку, яка змогла зробити краще навіть монстра.

— Ідіть спати, — Мор отямився, махнув рукою на буржуйку, загасивши вогонь, та вказав на двері: — Лео, будеш з Елеонорою там, я залишусь зовні. Зачиніть двері.

— Спати? — лицар підхопився на ноги. Глянув на мене: — Але ж на світанку за нами прийдуть.

— На світанку інформатор тільки рознесе новину, — чаклун залишався холоднокровним. — Мисливці за головами зʼявляться пізніше. У нас буде час забратися геть. Але якщо у тебе будуть злипатися очі від втоми, а Нора не зможе нормально йти, то довго тікати все одно не вдасться. Тому спробуйте трохи відпочити, я вас розбуджу.

Нора покірно кивнула, піднялась з місця та відійшла до кімнати. Лиш на порозі схаменулась, озирнулась на чаклуна:

— Тут все буде добре? Навіщо закривати двері?

Мор зітхнув, глянув на мене. У відповідь на запитання в його очах, я смикнула плечем та відвернулась зовсім. Ми обидва розуміли, що може статись.

— Тіло Шери зараз надто вразливе, — все ж вирішив чесно пояснити чаклун. «Краще б учня собі завів, якщо така жага передавати знання», — майнула роздратована думка, поки він говорив: — Вона надто довго не отримувала людської крові. Зараз організм згадує від чого відмовився, і будь-якої миті може зірватись.

— Тоді чому ти лишається з нею? — Нора все ще стояла перед входом у кімнату. Прикривши очі, я слухала її пришвидшене серцебиття, схоже на капотіння.

— Щоб простежити.

«І вбити, якщо стане небезпечною», — додала я подумки. 

Нора наморщила лоба, хотіла ще щось сказати, але зрештою стрімко розвернулась та сховалась у кімнаті. Леонард задумливо пройшов за нею. Чаклун взяв один зі стільців, підсунув до себе та осідлав задом наперед.

— Мор, — я повільно наблизилась. Він підвів очі:

— Так?

Опустившись на другий стілець, я склала руки на колінах:

— Незалежно від того знайду я бурштин чи ні, я відправлюсь до будинку Родена.

Мор повільно схилив голову, задумливо перебрав пальцями в повітрі:

— А якщо він змінить місце, куди повертається?

— Тоді мені доведеться знайти інший спосіб дістатися його.

Мор не сперечався зі мною, не спробував відмовити. Наче розумів, що слова тут безсилі.

Колись я жила тим життям, яке мають більшість носферату: постійна гонитва за енергією, безперервна втеча від чаклунів та мисливців за головами. Аж раптом у мене зʼявилась Ярина, а з нею сенс: спробувати звичайне життя, майже зовсім людське. 

І коли я злилась з цією мрією, в мене її вирвали з грудей. Зараз там сяє чорна діра, абсолютна болюча порожнеча, заповнити яку я можу єдиним бажанням: помститися.

Мор опустив голову на складені руки. Його дихання та серцебиття були як завжди рівні, ніяк не можу зрозуміти коли він справді засинає. У сусідній кімнаті спершу чулись тихі голоси, потім напружена тиша, та врешті Лео вийшов до нас. Мор одразу підняв голову, втупився в оголене лезо меча.

— Може потрібна допомога? — запропонував лицар, кинувши на мене багатозначний погляд. Я теж задумливо придивилась до меча. Хороший, дорогий; зараз, коли в моду входить вогнепальна зброя, такі мечі — рідкість.

Загалом, якщо у мене дійсно скінчиться самовладання, і жага крові стане нестерпною, то краще їм бути вдвох. Хлопець дійсно вправний зі зброєю, а чаклун хоч недовго, але сильний. Разом в них великі шанси вбити мене.

— Ні, — категорично відповів Мор. Несподівано він піднявся та простягнув руку до лицаря: — Але дай мені меч.

— Ти ж чаклун, — той навіть відступив на крок: — ти хоч тримати його вмієш?

— Я багато чого вмію, — похмуро відповів Мор. — Давай сюди. Магією її вбити я все одно не можу, хоч буде зброя.

Я байдуже спостерігала за ваганнями Лео, та все ж побачила як він підходить до чаклуна, віддає тому меч та відступає назад. Мор наказав йому чатувати біля Нори, і якщо щось станеться, то захищати її. Лицар не сперечався, розвернувся до дверей, але перш ніж відкрити їх, придився уважніше до мене:

— Помста не зробить тобі честі, — сказав тихо і серйозно. — Твоя Ярі, попри все що з нею сталося, прагнула лишитись людиною. Якщо ти знайдеш того чаклуна та вбʼєш його, ти не повернеш дівчинку, не вгамуєш свій біль, а лиш підтвердиш, що ти дійсно чудовисько.

Він повернувся до маленької кімнати, а я ще кілька хвилин дивилась на місце, де він стояв.

Я дійсно не поверну Ярі. Але не дозволю Родена ходити безкарним за те, що він зробив. Не просто вбив її, а мучив та насолоджувався цим. Адже я дійсно ненавиджу чаклунів.

Мор поклав меч на підлогу, влаштувався на стільці зручніше.

Вітер за вікном вщух, але сніг не припинився, просто тепер сипав рівною стіною. 

— Ти надто спокійний, чаклун, — промовила, намагаючись відволікти себе. У думках все сповнив колір: мʼякі переливи від гранатового до бургунді, від рубінового до багряного. Колір пахнув вином і сіллю, спеціями та залізом. Коливався, брижив, ішов хвилями.

— Дратуєшся, що я байдужий до гарної жінки? — насмішкувато спитав він, проганяючи бордо з моїх думок. Я збентежено округлила очі:

— Як ти мене назвав?

Він відкрито усміхався. Розкинувся, заклавши руки за голову, та роздивлявся мене:

— Не удавай, що здивована, Шеро. Ти вродлива жінка, молода, — він задумався на мить і додав: — Ззовні принаймі. 

Я саркастично пирхнула, а він продовжував:

— Тобі точно казали і не такі компліменти. Впевнений, у світі знайшлося багато чоловіків, які заради твоїх довгих ніг готові були змиритись і з іклами, і очима, що світяться в темряві, і з тим, що іноді невідомо куди зникають сусіди.

Задумливо витягнувши вперед праву ногу, покрутила стопою, розглядаючи з усіх боків, і все ж кивнула:

— Таких чоловіків вистачало. Не всім подобались ноги. Деякі втрачали голову саме через те, ким я є, — я знову підняла погляд до Мора, і знову не побачила на його обличчі жодної емоції. Стало навіть трохи образливо. Хоча погляд одразу притягнула пульсуюча жилка на його шиї, і я втупилась у стіну: — Уяви собі, деякі люди відчувають до нас неабиякий інтерес. Їм подобалось, що я Дитина Ночі, на решту було байдуже.