Частина 3: Межі дозволеного

Справжня, глибока довіра ніколи не народжується з красивих, палких слів, особливо якщо ці слова говорить дорослий чоловік із непростим минулим, яке досі покрите густим туманом таємниць. Я виросла на хорошій літературі й чудово знала, як легко чоловіки вміють малювати словесні замки. Я не збиралася сліпо вірити Максу на слово, піддаючись емоціям, тому на повну потужність увімкнула свій філологічний аналітичний розум, звичний до пошуку прихованих сенсів та фактів.

Замість того, щоб пасивно чекати, поки він зволить принести мені якісь обіцяні папери з мокрими печатками, я вирішила діяти самостійно. Одного вечора, закрившись у кімнаті гуртожитку, я сіла за ноутбук, відкрила офіційний сайт Єдиного державного реєстру судових рішень і тремтячими пальцями ввела в пошуковий рядок його справжні паспортні дані. Моє серце калатало у грудях від страху побачити там щось зовсім інше. Сторінка оновилася, і перед моїми очима з'явився довгий список. Я відкрила потрібне посилання. Там, серед сухого, холодного юридичного тексту, канцеляризмів та посилань на статті кодексу, чорним по білому було чітко написано: «Позов задовольнити. Шлюб між сторонами розірвано».

Моє серце в ту ж секунду полегшено й глибоко видихнуло, скинувши важкий тягар підозр. Він не брехав. Принаймні щодо свого розлучення він був зі мною абсолютно чесним. Але це була лише перша, найпростіша перевірка на нашому шляху. Життя вже готувало для нас обох іспити набагато складніші й болючіші.

Усе кардинально змінилося одного прохолодного, туманного вересневого ранку. Мій мобільний телефон раптово вибухнув гучним дзвінком о шостій тридцять ранку — набагато раніше, ніж зазвичай починався мій день. — Алло... — сонно, ледь розліплюючи повіки, відповіла я, сильніше загортаючись у теплу ковдру від ранкової прохолоди, що тягнула з вікна. — Привіт, красуне, — його голос у слухавці звучав незвично квапливо, уривчасто, з якимось дивним, збудженим і таємничим натяком. — Збирайся швидше, пий каву на ходу і виходь на зупинку прямо зараз. Я дуже спішу на зміну, графік замовлень уже горить, але я просто зобов'язаний забрати тебе першим рейсом і сам завезти на навчання. Чекаю за п’ять хвилин під під’їздом, не підведи.

Вона ввімкнула в мені режим екстреної евакуації: я зібралася зі швидкістю світла, за лічені хвилини вмилася, одяглася і вискочила на вулицю. Коли я важко дихаючи вийшла з під’їзду, його знайома срібляста машина вже м’яко бурчала мотором на узбіччі, випускаючи з вихлопної труби сизий дим у холодне повітря. Я поспіхом сіла на переднє пасажирське сидіння, і машина миттєво рушила з місця, плавно вливаючись у порожні, ще залиті сірими сутінками ранкові вулиці міста. Макс чомусь мовчав. Він зосереджено, навіть трохи напружено дивився вперед на дорогу, міцно, до білизні на кісточках пальців, стискаючи шкіряне кермо. Навколо не було жодної живої душі — місто лише починало ліниво прокидатися, вікна будинків темніли порожнечею.

Раптом, посеред абсолютно порожнього, глухого провулку, де з обох боків росли густі дерева, Макс різко, одним рвучким рухом викрутив кермо вправо і сильно вдарив по гальмах. Шини коротко, надривно скреготнули по вогкому асфальту. Машина за інерцією хитнулася і завмерла в глибокій тіні старого розлогого каштана. — Що сталося, Максе? — злякано запитала я, міцно вчепившись у ручку дверей і повертаючись до нього всім тілом. — Якась поломка? Двигун заглох?

Замість відповіді Макс одним рухом відстебнув свій ремінь безпеки, рвучко перехилився всім своїм кремезним тілом через коробку передач і опинився впритул до мене, заблокувавши мені будь-який простір. Його очі помітно потемніли, зіниці розширилися, і в їхній глибині палав справжній, неприхований вогонь. Наступної секунди його великі, гарячі долоні владно обхопили моє обличчя, пальці заплуталися в моєму волоссі, і він поцілував мене.

Це не було ніжне, тремтливе чи невпевнене перше доторкання губ, яке зазвичай буває у підлітків. Це був пристрасний, напористий, майже дикий і голодний поцілунок дорослого, зголоднілого за ласкою чоловіка. Він цілував мене так, наче намагався повністю, без залишку розчинитися в мені, випити мою душу до самого дна, забрати собі всі мої думки, мрії та сни. Моя вибудована з такою важкістю стіна обережності та недовіри в одну секунду з тріском обвалилася, поховавши під собою всі мої раціональні аргументи. Я не стала сперечатися чи вириватися. Увесь мій внутрішній спротив миттєво випарувався, як крапля води на розпеченій плиті. Я просто заплющила очі й повністю розтанула в його міцних, надійних руках, гаряче відповідаючи на цей шалений, стихійний порив. Голова паморочилася так, наче я летіла в прірву, а повітря в салоні таксі вмить стало неймовірно гарячим, густим і задушливим.

Коли він нарешті повільно відсторонився від мого обличчя, його дихання було важким і рваним, а погляд — абсолютно затуманеним від пристрасті. Нам обом давно треба було рушати далі, адже диспетчерська рація вже починала тихо шипіти, нагадуючи про замовлення, але Макс не поспішав заводити двигун. Він зачаровано дивився на мої заціловані, злегка припухлі губи й важко, уривчасто дихав. — Я хочу тебе, — хрипко, без жодних прелюдій чи романтичних прикрас видавив він із себе, гарячково стискаючи мою тонку долоню у своїй руці. — До нестями хочу, розумієш? Слухай, Даринко, давай сьогодні вечером... знімемо хороший номер у готелі? Або поїдемо за місто, на якусь затишну базу відпочинку в лісі, тільки ти і я, подалі від усіх. Гарантую, це буде незабутньо для нас обох.

Його слова подіяли на мене як відро крижаної, колодязної води, вилите на голову посеред спеки. Романтичний, солодкий туман у моїй голові миттєво, безслідно розвіявся, залишивши лише голу, тверезу дійсність. Я уважно, пильно подивилася в його обличчя, заглядаючи в очі й підсвідомо чекаючи почути від нього зовсім щось інше. Щось справжнє, глибоке. Щось на кшталт: «Ти стала для мене дорогою» або таке омріяне, заповітне «Я тебе кохаю». Але ні. Він мовчав про свої почуття, наче їх і не існувало. Для нього весь цей магічний момент був просто сильним, тваринним фізичним потягом, черговим спалахом банальної чоловічої пристрасті, яку треба було негайно вгамувати. — Ні, Максе, — спокійно, але неймовірно твердо сказала я, акуратно, але рішуче забираючи свою руку з його полону. — Ніяких готельних номерів і жодних поїздок за місто між нами не буде. — Чому? — його темні брови миттєво злетіли вгору від щирого подиву, а в погляді проблиснула образа. — Хіба ти не відчула, який космос між нами зараз відбувся? Тобі ж сподобалося, я ж бачив, як ти відповідала на поцілунок! — Сподобалося, я не буду брехати й удавати святу, — чесно відповіла я, дивлячись йому прямо в очі. — Але я перш за все турбуюся про свою безпеку і, якщо хочеш знати, про свою дівочу честь та репутацію. Я не з тих легковажних дівчат, які після першого ж поцілунку в машині стрімголов біжать у готельні ліжка за першим покликом чоловіка.