Дорога до кінця життя
РОЗДІЛ 12. Головна сцена її життя
Минув місяць. Ліля втомлювалась усе частіше. Болі поверталися. Але вона ще трималась.
Фільм був готовий. Вадим змонтував усе: її зізнання, поїздки, сльози, зустріч із братом, мамою, лікарнею, навіть моменти сміху. Це була не просто стрічка. Це було життя.
— Де покажемо? — спитав він.
— У бібліотеці. В міській. Де я колись любила ховатися від світу.
Він посміхнувся. І зробив усе — проектор, екран, крісла, навіть чай і печиво для глядачів.
У залі було близько тридцяти людей. Звичайні, прості. Але їхні очі світилися очікуванням.
Коли екран згас, і світло повернулося — Ліля вийшла наперед. Схудла, бліда, але така… справжня.
— Мене звати Ліля. У мене рак. І я знаю, що мені залишилось небагато. Але… я тут. Я прожила останні місяці так, як ніколи не жила. І знаєте, що я вам скажу?
Вона зробила крок ближче до людей.
— Смерть — не найбільший страх. Страшніше — не любити. Не наважитись. Я боялась, соромилась, втрачала, втікала… А потім з’явився один чоловік. І він сказав: "Я з тобою. Скільки буде — стільки буде."
Вона подивилась у зал. Там сидів Вадим. Поруч — її брат. Далі — мама. І вона усміхнулась.
— Тепер я знаю, що навіть останній день можна прожити, як перший. Якщо ти не одна.
Зал мовчав. А тоді — аплодисменти. Сльози.І в цій тиші вона відчула себе безсмертною. Бо любов — це пам’ять, яка ніколи не вмирає.
#6679 в Любовні романи
#1597 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 18.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
