Дорога до кінця життя

РОЗДІЛ 11. Зустріч, що тривожить душу

Мала кімната у спокійному готелі Шепетівки здавалася надто тісною для трьох людей, які нарешті зустрілися після багатьох років розлуки.

— Ти впевнена, що хочеш це зробити? — спитав Дмитро, поглядом підтримуючи Лілю.

Вона глибоко вдихнула. В очах — рішучість і тривога.

— Я хочу. Бо цей біль мусить мати кінець.

Вони прийшли до лікарні, де лежала мама. Вона була слабкою, але її очі спалахнули, коли побачила дітей, які були одночасно чужими і рідними.

—Доню… Дмитре… — її голос тремтів.

— Мамо, — сказала Ліля, — я прийшла, щоб сказати: я пробачаю. І хочу почути тебе.

Мама схилила голову, збираючи сили.

— Я знала, що цей день прийде. І боялася. Але більше не хочу ховатися від правди.

Вони сіли разом, і мама почала говорити: про біль втрати, про страх, про те, як вона намагалася бути хорошою, хоч і не вміла.

Дмитро тримав за руку маму, Ліля — дивилася на них і відчувала, як крихкі нитки сім’ї знову сплітаються.

— Ми не можемо змінити минуле, — сказала мама, — але ми можемо вирішити, яким буде наше майбутнє.

Ліля кивнула.

— Я вірю в це. І в те, що попри все, ми зможемо бути родиною.

Тиша наповнилася надією. Навіть у темних куточках душі.

Подобається

#6693 в Любовні романи
#1598 в Короткий любовний роман

Відредаговано: 18.07.2025