Розділ 28

Заявку Павла повернули на доопрацювання. Область вимагала розрахунок стійкості греблі, висновок гідролога та окремий план евакуації нижніх сіл. На підготовку дали шість годин. У листі вже стояли прізвища фахівців, чиї висновки мали додати до пакета, хоча зі мною до тієї хвилини ніхто не говорив.

Свій висновок я почала зі слова «неприпустимо».

У верхньому б’єфі був запас води, який зазвичай берегли на випадок пожеж, тривалої посухи чи пошкодження міського водозабору, і технічно його можна було спрямувати до Очеретянського водосховища через старий обвідний канал. Але глиняне ядро греблі після двох сухих років мало нерівномірну усадку, а фільтраційні датчики біля правого примикання вже давали розкид. Піднімати рівень на метр двадцять дозволялося  повільно і лише поетапно, тобто за кілька діб і з проміжними оглядами. А от ті чотири години, які він зараз планував, перетворювали контрольований набір на випробування, до якого споруду ніхто не готував.

До висновку я додала карту локального падіння. Вода в секторі Старих Ясенців не вирівнювалася з рештою поверхні, тому розрахунок Павла спирався на систему, якої більше не існувало навіть за законами звичайної гідравліки.

Данило прийшов у диспетчерську близько десятої та приніс два сендвічі. Один поклав біля ноутбука, другий розгорнув собі. Я з’їла половину свого, не відриваючись від карти, тож він мовчки загорнув решту, щоб не засохла.

— Слідчий просить нас переглянути вилучені носії, — сказав він. — У третій коробці знайшли карти з водолазних камер. Частина підписана номерами занурень, яких немає в офіційному журналі.

— Ти знаєш, що на них?

Пауза була короткою, але я її помітила.

— На деяких — знаю.

У кабінеті слідчого поставили два монітори. Експерт уже скопіював носії й склав таблицю: дата створення, серійний номер камери, тривалість запису, відповідний запис у журналі. Десять карт виявилися порожніми, після форматування. На чотирьох збереглися відео.

Перше занурення відбулося через три роки після маминого зникнення, коли Данилові було двадцять один. На тому зануренні камеру носив інший водолаз, тому саме Данило у кадрі плив до церковної стіни, перевіряв тріщину й показував напарникові відступити. Нічого надприродного не сталося, якщо не рахувати температури дев’ять градусів у середині серпня.

На другому записі двері церкви вже були прочинені.

Світло горіло всередині так само, як під час нашого занурення. Данило наблизився до щілини, зупинився й кілька секунд дивився в сухе приміщення. Зі звукової доріжки долинав жіночий голос. Слів камера не розібрала, проте Данило відповів жестом: спершу показав на себе, потім угору, до поверхні.

На борту він сказав напарникові, що за дверима стався обвал і підхід неможливий.

У журналі за цю дату стояв запис: «Огляд північної стіни. Проникнення відсутнє. Видимість до 0,5 м». Унизу був підпис керівника занурення — Д. П. Крамар.

— Це твій підпис? — запитав слідчий.

— Мій. Я вніс неправдиві дані про видимість і про двері.

Третє відео показувало насосний корпус. Працівники переносили коробки з паперами, а Данило заклеював їх сірим скотчем. На мить камера взяла крупно напис маркером: «Рівні. До реконструкції». Знімали тією самою камерою, яку пізніше використали для планового огляду, і хтось, схоже, просто забув стерти початок запису.

— Куди ви перенесли коробки? — уточнив слідчий.

— З архіву до насосного корпусу. Там вони лежали до цього тижня. Далі, як уже зафіксувала камера, заступник батька перевіз їх у стару щитову.

— Чому раніше ви сказали, що лише припускаєте, де батько тримав копії?

Данило дивився на стоп-кадр із власними руками на коробці.

— Бо не був певен, що вони досі там. І тому, що намагався відокремити те, що робив батько, від того, у чому допомагав я. Це було неправдою.

Слідчий зупинив запис. Попросив Данила залишитися для формальних свідчень, а мені дозволив забрати робочу копію технічних даних без відео.

Я вийшла в коридор. Данило наздогнав біля сходів, хоча мав би лишитися в кабінеті.

— Мар’яно, я не хочу, щоб ти дізналася решту так само.

— Решту? Тобто це ще не все, що ти вирішив повідомляти частинами?

Він сперся долонею на поручень. Під вікном двоє працівників розвантажували ящики з питною водою; пластик глухо стукав об металеві сходи.

— Я брав участь у семи неофіційних зануреннях. Підписав чотири неправдиві звіти й двічі міняв карти перед перевіркою області. Після другого разу зробив копії, бо вже не вірив, що батько колись віддасть їх сам. Але копії не передав. Сховав у шафі рятувальної станції.

— Ті, які ти вчора приніс слідчому разом із журналом?

— Ні. Вони досі в шафі.

Я згадала його нічні слова про журнали: нарешті там, де мали бути. Тільки ось у шафі рятувальної станції весь цей час лежали записи, яких він не назвав.

— Ти не просто боявся батька в сімнадцять, — сказала я. — Ти вже дорослим підписував неправду. А вчора, перед тим як поцілувати мене, промовчав про карти в шафі. Знову вирішив, скільки мені можна знати.