Розділ 4

Данило дочекався мене в коридорі. Павло залишився у диспетчерській — говорив із Людмилою Петрівною тихо, але роздратовано.

— Де ти зупинилася? — запитав Данило.

— У «Очереті». Мені забронювали номер.

— Готель ще не відкрився.

— На сайті він працює вже другий місяць.

— На сайті багато чого працює.

— У мене є код від дверей і підтвердження оплати. Якщо номер не існує, спатиму в машині й виставлю рахунок громаді.

Кутик його рота нарешті ворухнувся.

— Ти й раніше погано погрожувала.

— Раніше мені бракувало практики.

Ми вийшли на ґанок. Спека за цей час стала важчою, і над греблею збирався білястий серпанок. Прохолодою від води майже не тягло.

На майданчику біля воріт стояла дівчина в коротких джинсових шортах і просторій білій сорочці. В одній руці вона тримала телефон на стабілізаторі, другою поправляла солом’яний капелюх. Поряд хлопець установлював у багажнику штативи.

— О, Мар’яна? — Дівчина впізнала мене швидше, ніж я її. — Ви та сама експертка з Києва? Павло Степанович казав, що приїдуть фахівці.

— А ви?

— Юля. «Тихі місця», може, бачили канал? Ми знімаємо про затоплені села. Без сенсацій, із повагою до історії.

Камера вже дивилася на мене. Я відступила вбік.

— Я не давала згоди на зйомку.

— Звичайно, вибачте. — Юля відразу опустила телефон. — Ми тільки загальні плани. Павло Степанович дозволив спуститися до старої дороги.

Данило повернувся до батька, який саме вийшов із корпусу.

— Берег закритий.

— До вісімнадцятої вони встигнуть, — відповів Павло. — Сергій покаже безпечну ділянку.

— Сергій шукає дитину, якої ніхто, крім Мар’яни, не бачив. А ще там на дні є провали. Сьогодні туди ніхто більше не піде.

Юля подивилася на мене з раптовим інтересом.

— Дитину?

— Непідтверджене повідомлення, — сказала я раніше, ніж вона підняла телефон. — Якщо хочете знімати відповідально, не робіть із цього легенду до завершення пошуків.

— Та я ж не… Звісно.

Вона почервоніла, і мені стало трохи соромно за різкість. Юля могла бути справді не гіршою за десятки людей, які вже приїздили на оголене дно. Просто мала камеру й невдалий час.

Данило провів її поглядом, коли вона відійшла до машини.

— Вона все одно піде.

— Тоді поставте нормальну огорожу.

— Поставимо. До вечора.

Він дістав із кишені телефон.

— Дай свій номер. Той, що був у мене шістнадцять років тому, навряд чи ще працює.

— Працює. Я його не змінювала.

Данило на мить завмер. Я й сама не знала, навіщо сказала це таким тоном. Номер справді залишився старим — спершу через прив’язані банківські сервіси, потім просто через небажання щось міняти. До Данила це не мало стосунку. Принаймні не мало б.

Він набрав. У рюкзаку задзвонив телефон.

— Мій теж, — сказав Данило й прибрав телефон раніше, ніж розмова встигла стати особистою.

До готелю я доїхала близько восьмої. «Очерет» виявився недобудованим двоповерховим корпусом на краю селища, в якому наразі працювало лише одне крило. Коридор пахнув свіжою фарбою, у моєму номері не було штор, зате кондиціонер чесно намагався охолодити кімнату.

Я прийняла душ, замовила вечерю з єдиного місцевого кафе і розклала на столі дані.

Баланс не сходився після трьох перевірок. Якщо втрати спричиняла фільтрація, проблема могла бути серйознішою, ніж зазначено в листі. Якщо хтось відкривав додатковий скид, у первинних журналах мали залишитися сліди.

О дев’ятій сорок сім система надіслала автоматичне сповіщення.

Я відкрила його, очікуючи побачити оновлення рівня.

Пристрій 7-ЯС-04 відновив передавання даних.

Той самий жовтий трикутник зі старої карти.

Датчик, який востаннє виходив на зв’язок двадцять п’ятого серпня 1974 року, повідомляв, що температура води біля Старих Ясенців становить дев’ять градусів.

За вікном було плюс тридцять один.

Наступне повідомлення містило показник глибини.

Три метри.

Телефон задзвонив раніше, ніж я встигла знайти номер Данила.

На екрані висвітилося його ім’я — так само, як шістнадцять років тому. Старий контакт зберігся разом із фотографією: засмаглий хлопець на дерев’яному причалі, сердитий через те, що я знімала без попередження.

Я провела пальцем по кнопці відповіді.

— Мар’яно, — Данило говорив на ходу, у слухавці гупнули дверцята машини. — Ти бачиш трансляцію?

— Яку?

— Юля пішла до Старих Ясенців.