16.

Минуло два тижні 

Маргарита  

Попри пережитий стрес з операцією і відсутність конкретних висновків після неї, Маргарита почувалася так, наче літала на крилах. Можливо, тому, що на лікарняному нарешті виспалася, а відновлення після операції йшло швидко. Тимчасовий відпочинок від роботи дав змогу провести чимало часу з мамою, дочкою та Олесею, поспілкуватися з подругою й узагалі трохи повернутися до життя поза офісом. 

А ще вона нарешті дізналася фантастичну новину після якої власні переживання про здоров’я практично відійшли на задній план — її хороші друзі й, власне, батьки нині найближчої подруги Марини знайшлися. Від цього відчуття ейфорії та якоїсь нереальної казки лише посилилося. 

Але чесніше було б додати, що не менш важливою причиною її щастя був чоловік, який просто оточив її турботою. 

Після того побачення вони лише двічі змогли більш менш нормально зустрітися, щоб недовго прогулятися по місту чи випити кави. Але майже щодня кур’єр приносив то букет квітів, то торт, то ще якусь іншу несподівану смакоту чи приємну дрібничку. Мати мовчала, але хитро стріляла очима й усміхалася, від чого Маргарита червоніла, наче дівчинка. 

Навіть робота, на яку вона повернулася кілька днів тому, почала приносити більше радості. 

— Ти сьогодні знову сяєш? — із хитрою усмішкою чи то запитала, чи то наголосила Альбіна. 

— Думаєш? Чого б це? 

— Ой! — та раптом округлила очі й подивилася на двері позаду Маргарити. — Темур Андрійович! 

— Де? — жінка різко обернулася. 

— Піймала! — переможно усміхнулася Альбіна. — Отже, через нього ти останніми днями така... блискуча. Волосся трохи вільніше вкладене, макіяж змінився, і тепер я часто бачу твою мрійливу усмішку. 

— Та невже так помітно? Я наче й раніше схожу зачіску робила, і макіяж у мене базовий... 

— Ага. Тільки раніше це було тому, що ти мусила, а зараз... Як би сказати... Не знаю, як кому, а мені, як жінці, ці зміни дуже помітні. Митрофан Серафімович теж уже примітив, що після відпустки ти якась інша стала. І, до речі, саме від нього я почула, що наш сталевий Темур Андрійович попросив тебе не перевантажувати. 

— Сталевий? 

— Ага. Він має таке прізвисько серед друзів. Але ж як цікаво! Не очікувала я, що ти і він... 

— Ну, у нас поки нічого серйозного й немає. 

— Ну, головне, що вже «у вас», — усміхнулася Альбіна. 

— Піду роздрукую документи, які надіслав Митрофан Серафимович, — Маргарита встала з-за столу й попрямувала до принтера. Попри те, що нічого приховувати від колег не збиралася, назвати такі обговорення комфортними було важко. 

З одного боку, останні дні вона була абсолютно щаслива. Темур виявився дуже милим і турботливим та примудрявся піклуватися про неї навіть тоді, коли сам був завалений роботою. З іншого — Маргарита зовсім не розуміла, наскільки серйозні в нього плани щодо неї. 

Ба більше, їй самій було складно сказати, чого вона хоче від цих стосунків. Єдине, що можна було стверджувати напевно: вона закохалася по самі вуха. 

Окрім того вечора на терасі, вони ще двічі ходили на короткі побачення, а одного разу Темур допоміг, коли треба було відвезти дівчат на якісь танцювальні заходи. Решту часу спілкувалися телефоном — листувалися або зідзвонювалися. 

Він розповідав про своє життя, зокрема смішні історії з часів служби, а Маргарита ділилася враженнями від улюблених фільмів, веселими випадками з юності чи історіями про дочку. Іноді говорили про її теперішню роботу й колег. 

А от тему їхніх стосунків більше не порушували. 

І ця невизначеність водночас і непокоїла, і дарувала якусь потаємну надію. 

І все ж... 

Темуру було трохи за сорок, і, за його словами, він жодного разу не був одружений, хоча дітей дуже любив. І все це мимоволі змушувало замислюватися. 

Маргариті важко було повірити, що такий привабливий, уважний до жінок чоловік, який до того ж обожнював дітей, у своєму віці досі залишався одинаком і навіть не мав колишньої дружини. 

Звісно, причиною могла бути робота. Навіть із його розповідей було зрозуміло, що вона залишала надто мало місця для особистого життя. Власне, й зараз саме через неї вони не могли бачитися часто. 

Але раптом справа була не лише в цьому? 

Раптом Темур просто не був зацікавлений у чомусь серйозному? 

Попри закоханість, у міру того як прив’язаність до нього ставала міцнішою, а стосунки — ближчими, думки Маргарити дедалі частіше наповнювалися сумнівами й тривогою. 

Можливо, цьому сприяв і стрес через операцію й очікування якихось висновків від лікаря. Можливо, відсутність інтимного життя. Після операції лікар заборонив будь-який секс щонайменше на місяць. А її вже кидало в жар, коли Темур просто брав її руку у свою й ніжно проводив великим пальцем по шкірі. Від легких поцілунків узагалі паморочилося в голові. 

Після розлучення в Маргарити було кілька партнерів, із якими вона зустрічалася переважно заради сексу. Колишній чоловік допомагав із дочкою, як міг, тож вона навіть не замислювалася над чимось на кшталт «дитині потрібен батько». Потребу в близькості задовольняла несерйозними стосунками й особливо нічого більшого не шукала. 

А потім, після чергового розриву, дізналася про хворобу Андрія й почала шукати роботу з більшим доходом. Одне зачепилося за інше, і якось стало вже не до особистого життя. 

І ось тепер... 

Гормони ніби сказилися, а мурашки часом бігли по тілу від самого лише Темурового погляду. 

Інша справа, що з ним усе було інакше. 

Темура вже добре знала вся її сім’я. Дочка його обожнювала й дуже позитивно сприйняла появу чоловіка в їхньому житті, хай поки ніхто й не говорив про нього як про Маргаритиного партнера. 

Зрештою, було зрозуміло: треба просто запитати. 

Але наважитися виявилося складно хоча б тому, що вона й сама до кінця не знала, чого хотіла й чого очікувала.