1.

Маргарита  

"Бісить! Як же достобіса бісить це одоробло," — думала вона про високого брюнета, який виявився співвласником охоронної фірми, найнятої її босом. Хто б сказав ще тиждень тому, що настільки захочеться роздряпати своїм манікюром це зарозуміле обличчя — в житті б не повірила. І питається, чому? А нічого було "дамочкою" називати, коли випадково зустрілися в кав’ярні за рогом. Ще й так єхидно, з підтекстом. Чи то їй здалося? Бо останнім часом її бісило просто все довкола. Але це тобі навіть не “панночка” чи “пані”, що можна було б ще порахувати на нейтральне звертання і пропустити повз вуха інтонації.  

Сіла за секретарський стіл, доки Альбіна десь барилася. Вчасно, бо повз неї якраз пройшли шеф і Темур Андрійович власною персоною. Від його погляду захотілося скрипнути зубами, але стрималася, зобразивши професійну усмішку. 

Злість насправді почалася не через цього чоловіка, який, по суті, просто потрапив під гарячу руку. Мабуть, тому вона досі не сказала жодного негативного слова в його бік. Більше того, сповіщення на смартфоні про жіночий цикл нагадало, чому не варто кидатися на людей. Дожилася! Наче ніколи не страждала від настільки буремних емоцій у такі дні. Хоча таких “двіночків” зі здоров’ям пов’язаних починала помічати всі більше за останній рік. Постійна робота в стресі давалася взнаки.  

Зазвичай такого "самця тестостеронного" навіть і не помітила б. Навіщо? Дивиться на неї хтось дивно — хай собі. А тут просто пінилася від обурення. Перебираючи документи, замислилася, коли ж і справді востаннє такі перепади настрою її долали. Навіть не згадати. І чи був цей чоловік основною причиною цього настрою? Потрібно було записатися до гінеколога, ендокринолога, перевірити здоров'я. Уже два роки цього не робила. Якраз після завершення циклу буде слушний момент. Нова робота зовсім забирає її час — навіть дочку бачить рідше, ніж розраховувала, коли сюди влаштовувалась. Спочатку її брали одночасно і як секретаря, і як особистого помічника і вже потім начальник “розщедрився” взявши на роботу секретаря, та й то з прихованими мотивами, як виявилося згодом. А вона як була завалена роботою, так і є, і Марійку свою все рідше і рідше бачить. А щоб провести з нею час удвох, як раніше, щоб без поспіху і радісно, вловивши хоч момент до того як та зовсім виросте - таке і зовсім важко було згадати. 

Від цієї думки стало сумно. Погналася за грошима, хоч і причини для того мала, але замахнулась на куди більше, ніж, можливо, варто було, і от, має, що має.  

Сльози раптом самі покотилися по щоках. Злісно стерла їх і витерла руки серветкою, після чого зосереджено взялася вводити дані в таблицю. Так захопилася, що здригнулася, почувши голос над головою: 

— У вас все добре? 

— Що? — підняла голову і побачила "тестостеронного гіганта". 

— Ви плачете. То я й питаю, чи можу чимось допомогти? 

Несвідомо торкнулася щоки й дійсно відчула вологу. Подумки вилаялася, але відповіла максимально ввічливо: 

— Ні, ні, дякую. Просто настрій… такий. 

— Неправильний день циклу? — з розумінням гмикнув він, і одразу додав знічено: - Вибачте, не прийміть за грубість, просто вирвалося. Напевно за роботою і зовсім забувся і не розумію, що мелю. Я напевно хотів би сказати цим, що це природно відчувати більше емоцій в певні дні, але якщо у вас щось сталось і я чимось можу допомогти, то буду радий.  

Злість піднялася хвилею, і вона ледь не запустила в нього степлером. Картина: степлер у лоб! І прямо у центр, десяточкою! Краса! Але втрималася. Робота. Гроші. Тверезий розум. Марійка. 

І від таких думок Маргарита несподівано схлипнула й мало не розплакалася. Подумки вилаяла себе. Ніч без сну над редагуванням тих клятих документів дала про себе знати. Залізним зусиллям волі зупинила емоції, вдихнула, видихнула, витягла ще одну серветку й прочистила носа. Майже спокійним робочим тоном сказала: 

— Це чудово, що нині є такі обізнані й розуміючі чоловіки. Радію за вашу дружину. А зараз, вибачте, маю завершити документ, — і знову взялася за ті кляті дані. А бодай би вони згоріли. Хотілося плюнути й узяти обіцяну відпустку на місяць. Але вічні аврали... Тому краще — звільнитися! 

Як вона сумувала за районною адміністрацією, де працювала на невелику зарплату! Хто б тоді сказав, що той "серпентарій" був дарунком долі? Тут, здавалось, колектив приємніший з виду, та і робота престижніша, зарплату навіть порівняти не можна, а от про відпочинок і час із донькою довелося забути. А все тому, що потрібні були гроші. 

Колишній чоловік, який добре заробляв і платив аліменти навіть більше, ніж вимагав закон, призвичаїв її до іншого життя. Часто казав, що якщо вже він не може бути поруч із донькою, то нехай хоча б мати буде. Але два роки тому у нього діагностували рак. Спершу мовчав, а коли вже потрібні були гроші на операцію й зовсім приперло, його нинішня дружина Катерина все розповіла. 

Маргарита не могла дозволити, щоб батько її дитини, тепер один з близьких друзів, який підтримував  їх стільки років, помер через брак коштів. Вклала все, що змогла, навіть взяла кредит. Єдине, що не наважилася, — продати квартиру. Але здала її, відвезла доньку до матері, яка якраз вийшла на пенсію, а сама зняла маленьку кімнату поруч із офісом і знайшла високооплачувану роботу особистого помічника. 

Шеф виявився трохи нарцисом і, як вона підозрювала, не зовсім чистим у своїх діях. Ззовні нічого кримінального, все по букві закону, а поза тим крутився як міг, встигаючи ще й ходити  на ліво. І слідкувати за його особистим життям частково теж входило в обов’язки його особистого помічника, що було не найприємнішою стороною роботи. Але компенсував це чималою зарплатнею. Тому й працювали "душа в душу", хоча вона страшенно злилася на дзвінки посеред ночі з проханнями на кшталт: "Треба квиток на Мальдіви для Мусічки й на Лондон для дружини, щоб я міг відпочити від них обох на травневі свята" або  "Відредагуйте 30 сторінок контракту до ранку, щоб я завершив все це перед робочим днем і мав вільний час до обіду".