25 Еліна

Я відчуваю, як він повільно ворушиться, ще не зовсім прокинувшись. Його дихання важке, але рівне, і серце моє затремтіло від напруги: він от-от відкриє очі. Я тремчу, бо знаю, що саме зараз все може змінитися — кожен його погляд, кожен рух може вивести нас із рівноваги. Я намагаюся відсунутись, але його рука все ще стискає мою талію, ледве тримає. Він ще слабкий, і я розумію, що будь-який різкий рух може його поранити знову.

Він повільно відкриває очі. Спершу туманні, трохи замилені, але одразу фокусуються на мені. Темні, гарячі, пронизливі — і я відчуваю, як всередині щось замикається. Він хрипко дихає, обличчя бліде, а губи злегка підтиснуті. Я чую, як пальці його руки напружуються, і від цього по шкірі пробігає холодний струм.

— Еліна… — хрипко вимовляє він. Голос низький, хрипкий, наповнений гарячкою і непевністю. — Ти… тут…

Я відчуваю, як серце скаче, і мушу вдихнути, аби не заплакати прямо тут.
— Так, я тут, — прошепотіла я, намагаючись зберегти спокій. — Все добре.

Він мружиться, наче бореться з болем і маренням водночас. Його рука, що обіймала мою талію, стискає мене ще сильніше, тягне до себе ближче. Мені важко дихати, але я не можу відійти. Він явно ще не контролює себе, і ця близькість змушує мене напружувати всі нерви.

— Ти холодна… — бурмоче він, ще не зовсім прокинувшись. — Тепло… дай мені тепло…

Я відчуваю, як моє серце починає шалено колотитися. Я хотіла просто допомагати й дбати, а тепер його слова й дотики змушують мене відчувати щось зовсім інше. Моє тіло стискається, я намагаюся триматися, але чутливість шкіри до його дотиків зрадницьки розкриває нові відчуття.

Я м’яко погладжую його плече, намагаючись допомогти стабілізувати дихання, і відчуваю, як його погляд стає гострішим, а тіло напружується. Він майже обіймає мене, хоча сам ще слабкий, і мені здається, що це лише інстинкт — бажання бути поруч з теплом, відчути захист. Але мене одночасно пронизує страх і тривога: він може сприйняти мою присутність неправильно, а я… я сама не можу відвести погляд від його обличчя, від рук, від м’язів, що злегка напружуються під шкірою.

— Не відпускай… — пробурмочує він, і голос його стає ще тихішим, майже прошепітним. — Не відпускай…

Я чую, як його жар ще більше піднімається. Він розслабляє плечі, і його голова падає мені на плече. Я не відсуваюся — не можу. Відчуваю, як його шкіра гаряча, але серце моє б’ється швидше від близькості. Його пальці ненавмисно ковзають по моїй спині, по плечу, і я дивлюся на це, ніби втримаю себе лише силою думки.

Мені страшно. І одночасно це б’є по всіх нервах, відчуття якого я ніколи не знала: страх, захоплення, тривога, бажання — усе змішалося. Я відчуваю, що він може зрозуміти мої думки лише поглядом. Його жар — не тільки температура тіла, а щось внутрішнє, що лякає і одночасно притягує.

— Лука… ти ще хворий… — шепочу я. — Тобі треба спокій, а ти…

Він шепоче моє ім’я, і я відчуваю, що це не марення — це його чоловічий інстинкт, його потреба поруч, захистити себе, і в ньому стільки сили, навіть у слабкості, що мене це приголомшує. Я намагаюся контролювати себе, але пальці зрадницьки ковзають по його грудях і плечах, і я відчуваю, що моє серце зараз вибухне.

Він стискає мене ще міцніше, і я відчуваю його гарячий подих на шиї. Я ледве стримую себе, щоб не здригнутися. Його руки майже механічно обіймають мене, шукають підтримки, але ця інстинктивна сила — небезпечна, і одночасно вона тримає мене за живе, проколює внутрішньою напругою.

Я закриваю очі, намагаюся заспокоїти дихання, тримаючи його руки в своїх. Я думаю про те, що він ще зовсім не контролює себе, що зараз я поруч, і від цього хочеться плакати і сміятися одночасно. Його гарячка, його сила, його інстинкти — і моя розгубленість змішалися в одну бурю всередині.

Я намагаюся зберегти спокій, міняючи компрес, торкаючись тільки тих місць, де треба, і водночас ловлю себе на думці, що можу милуватися його торсом, його руками, його силою. Він стискає мене ще сильніше, і я відчуваю: він ще не в собі, але я теж втрачаю контроль.

Він тихо бурмоче щось ще, стискає мене, і я відчуваю, як його дихання стає рівнішим. Він ніби засинає знову, притискаючись до мене, але його руки все ще тримають мене — сильні, гарячі, наповнені енергією чоловіка, що ще хворіє, і це відчуття шокує мене і одночасно зачіпає до глибини душі.

Я лежу поруч, намагаючись заспокоїтися, контролювати дихання, відчуваю тепло, силу, небезпеку і… щось більше, що важко назвати. Серце шалено б’ється, але я вже не хочу йти — бо він поруч, а я хочу бути поруч, навіть якщо це ризик.