Глава 5. Без вогню нам не вижити

До академії під'їхали без жодних урочистостей, хоча спадкоємного принца на вулицях впізнавали. Зейн їхав із абсолютно кам'яним обличчям. Люди вклонялися й розступалися, якщо випадково стояли на шляху.
Зейн вийшов з арби й попрямував до парадного входу, зовсім не зважаючи на те, що в листі для вступників було сказано обійти будівлю й знайти вхід до приймальної комісії.
— Куди ми йдемо? — наздогнала я Зейна й учепилася за рукав його вільної сорочки.
Він зупинився, глянув на мене, як на маленьку набридливу комашку, і струсив мою руку зі свого рукава.
— До ректора, звісно.
— Мені не треба до ректора, мені треба до приймальної комісії.
— Це тобі не треба до ректора, а мені дуже навіть треба.
— Тоді йди, а я піду туди, куди треба мені.
— Не дурій, Малейко. Нам необхідно обговорити подробиці з ректором. Нехай простежить за твоїм навчанням.
— Навіщо за ним стежити? Я сама чудово розберуся зі своїм навчанням.
Ми пішли порожніми зараз коридорами, прохолодними порівняно зі спекою надворі, і потрапили до приймальні ректора. Секретарка вклонилася Зейну, а я вклонилася їй.
— Пан Ходжибай зайнятий? — суто з ввічливості запитав спадкоємний принц.
— Ні, володарю, проходьте, пан Ходжибай буде дуже радий.
Секретарка поспішила до двостулкових дверей, розчинила їх і знову вклонилася, пропускаючи нас. Зейн велично увійшов усередину.
— Пане Зейне, що привело вас до мого кабінету? Прошу, сідайте! — нас привітав сивочолий статний чоловік із короткою бородою й уважним поглядом темних очей.
— Хотів обговорити обряд відновлення вогню, — відповів принц, коли ми сіли й двері за нами зачинилися.

— Для мене велика честь допомогти вам, володарю.
І чому вони всі називають його володарем⁈ Володар — це мій батько, а Зейн поки що ніхто.
— Шановний Ходжибаю, з обрядом, який проводили володар і моя мати, нічого не вийшло. Усе робилося згідно з писаннями предків. Сто років тому володар Хашим і володарка Зейнаб без особливих труднощів продовжили життя вічного вогню. Чому ж тепер не вдалося? — голос Зейна звучав стривожено, хоча він явно стримувався.
— Наскільки я розумію, ніхто не знає, що вічний вогонь не відродився? — так само стривожено запитав ректор Ходжибай.
— Ми тримаємо це в таємниці, інакше маги вогню здійматимуть бунт.
— Але ж річ не лише в магії, а в самому житті. Якщо вогню не стане, Крижана пустеля поступово поглине все живе.
— Не будемо заглядати так далеко, шановний Ходжибаю, — холодно відповів Зейн.
— А може, порядок обряду було порушено? Є певні відомості про його подробиці. Вони якраз зберігаються в бібліотеці академії.
— Ми вже врахували, що потрібна участь останніх спадкоємців перших магів вогню, — Зейн перевів промовистий погляд на мене.
— Ти хотів сказати, спадкоємиці? — невинно уточнила я.
— Провідник теж не буде зайвим.
— Першим магам вогню провідники були ні до чого, — зауважила я ніби мимохідь.
— Ти сама обряд не потягнеш, надто слабка, — Зейн знову вирішив мене принизити, та ще й перед поважною людиною.
— Не тобі судити, у тебе взагалі немає власного джерела. Тягнеш магію з навколишнього світу й у вус не дмеш, — напосілася я, вражена його черговими зневажливими словами.
— Замовкни, дівчисько, — просичав Зейн. Як же легко з нього злетіла вся награна велич.
— Можливо, — несподівано озвався ректор, — успіх обряду криється в чомусь іншому, а не лише в правильній послідовності та участі спадкоємців стародавніх родів.
— У чому ж?
— Напевно стверджувати не можу, але гадаю, були якісь обставини, які допомогли первісним магам зародити магію й подарувати вогонь людям.
— Ми хотіли спробувати відродити джерело в наступну повню.
— Спробувати, звісно, можна й треба. Але раптом не вийде.
— Має вийти, — до Зейна повернулося самовладання. — Ви дозволите вивчити писання про обряд, що зберігаються в бібліотеці академії? Раптом з'ясується щось, чого немає в палацових книгах.
— Звісно, володарю, — злегка вклонився ректор. — Лейла вас проведе.
— А що зі мною? — майже пошепки звернулася я до Зейна, нахилившись до нього й знову вловивши його теплий запах, що лоскотав ніс.
— Із тобою? — здивувався Зейн.
— Із моїм вступом! — обурилася я через його забудькуватість.
— Точно. Даруйте, пане Ходжибаю, Малейка вступила до вашої академії, хоче стати професійною магинею вогню.
— Бойовою, — одразу додала я, бо з нього станеться забути найголовніше.
— Гадаю, все ж краще побутове відділення, — Зейн вирішив і тут посперечатися. Як же він мене дістав!
— Ні, саме бойове.
— Дозвольте розв'язати вашу суперечку, — ректор знову втрутився. — Ми завжди будемо раді бачити пані Малейку на тому факультеті, де вона забажає вчитися, — я перемогно всміхнулася. — Але не раніше, ніж відродиться первісний вогонь.
— Що⁈ — вигукнула я. — Це шантаж!
— Вибачте великодушно, пані, — ректор знову схилив голову. Мушу віддати йому належне: він розмовляв із нами однаково шанобливо. — Але вогонь слабшає, і факультет вогню тимчасово закривається.
— Як же так? — засмутилася я. — Невже все настільки серйозно? — це запитання я адресувала Зейну.
— А ти думала, ми покликали тебе гратися в ляльки? — можна, я його придушу?
— Але ж магії у світі ще дуже багато. Я думала, є й інші способи живити вогонь.
— Можливо, й є, але про них ніхто не знає, — ректор розвів руками. — До того ж уся решта магії теж поступово згасне. Випавши із системи, вогонь зруйнує її.
— Коротше, без вогню нам не вижити, — підсумував Зейн, а я з жахом глянула на нього.
Ну й халепа.
— Тоді чого ми сидимо! Ходімо до бібліотеки шукати відомості про обряд! — підскочила я, геть забувши, де перебуваю і з ким. Та хіба це важливо?
Важливіше врятувати наш світ. Навіть якщо доведеться співпрацювати з осоружним зведеним братиком.
— Нарешті до тебе дійшло, — Зейн статечно підвівся, вклонився ректорові й неквапом попрямував до виходу.
Який з нього вогняний маг? Він радше крижаний. Утім, коли мені вдається його розлютити, він палає, наче багаття, в яке підкинули сухого хмизу.
— Буду радий бачити вас тут, щойно все владнається, — мовив нам услід ректор.
Щиро сподіваюся, що дуже скоро.
Ми попрощалися з паном Ходжибаєм і рушили до бібліотеки. Нас проводжала секретарка. Вона йшла попереду й раз у раз озиралася на Зейна.
Схоже, дівчина від нього без тями.
Я скоса глянула на Зейна її очима: статний, широкоплечий, з бездоганною поставою й золотавою шкірою. Плавна впевнена хода, риси обличчя такі, наче творці зібрали на ньому все ідеальне: зеленаво-карі очі, рівні брови, гострий ніс бездоганної для чоловіка форми й самовпевнена посмішка на гарно окреслених чуттєвих вустах.
Мені такі чоловіки ніколи не подобалися. Вони надто звеличують себе, принижуючи інших. Що з тієї вроди, якщо всередині все гниле? Гнилі плоди, якими б гарними вони не здавалися, їстівними не стануть.
— Прошу, ось бібліотека. Зараз тут нікого немає, і вам ніхто не завадить, — прощебетала Лейла й, наостанок опаливши Зейна гарячим поглядом, випурхнула геть.