Глава 4. Пантера на даху

Коли я лишилася у своїх покоях сама, першим ділом упала на диван і з муркотінням зарилася в подушки. Дорога й не надто приємна зустріч виснажили мене, хотілося розтягнутися на зручній лежанці й гарненько подрімати, але наближалася ніч, а вночі кішкам годиться гуляти.
Тож я вирішила, що саме цим і займуся.
Але спершу треба було позбутися липучих служниць. Їм, бачте, наказали подбати про мене.
Я дозволила їм допомогти мені викупатися перед сном, зробити масаж із запашними оліями, нагодувати вишуканою вечерею. Приємно жити в палаці, нічого не скажеш.
Але коли всі пішли, я перевтілилася. Розвинені навички перевертня дозволяли мені перевтілюватися прямо в одязі, що значно спрощувало життя.
Я спритно вистрибнула у вікно на похилий дах і нечутно рушила вперед по самому краєчку. Плавно просувалася, м'яко переставляючи лапи й поглядаючи навсібіч. Обожнюю це неповторне відчуття свободи. Політати б, але, боюся, мене сплутають із нічним хижаком і підстрелять.
Мій чуткий слух вихопив чоловічий сміх. Цікавість, як-то кажуть, кішку занапастила, але то її проблема, а я пантера й сама занапащу кого завгодно.
Я перебігла з одного боку даху на інший і завмерла, розглядаючи цікаву картину. Мій зведений братик у компанії молодих людей розважався вогняним двобоєм. Він бився одразу з кількома суперниками. Його мечі палали, і орудував він ними просто чудово.
Зейн був роздягнений до пояса, і я могла по справедливості оцінити його чудову статуру. Спритний жилавий Зейн рухався наче в танці. Кілька суперників нічого не могли йому вдіяти.
Якоїсь миті йому набридла сутичка, і Зейн погасив мечі.
Одразу заграла музика, і на подвір'я пурхнули легкі танцівниці в дивовижних строях.
Я подалася вперед, щоб гарненько все роздивитися, і ледь не зірвалася.
Дівчата старанно звивалися навколо чоловіків, а надто прагнули сподобатися принцові. Він узяв зі столу келих і, посміхаючись, поглядав на них.
Одна з танцівниць осмілішала й підійшла ближче, ніжно погладила Зейна по щоці, а той зареготав, закинувши голову, і відштовхнув дівчину назад до інших.
Який же він усе-таки бридкий. Але гарний. Користується цим, безсоромник.
Я так захопилася видовищем, що підібралася до самого краю даху. Лапа майже зісковзнула. Нічого страшного в цьому не було, падіння для мене не небезпечне: я приземляюся, як і належить, на лапи. Але, на жаль, своїми діями я привернула увагу.
Зейн підвів голову й глянув угору, просто на мене. Я спробувала відповзти назад у тінь і злитися з нею, навіть прикрила лапою очі, що світилися. Але, здається, марно. Погляд Зейна й далі був спрямований на мене.
Збагнувши, що сховатися не вийде, я поспішила повернутися до своєї кімнати. Ну от, зіпсував мені прогулянку.
Наступного ранку, ситно поснідавши, я зібралася в академію. Вже підходила до арби, коли мене перехопив небажаний зведений братик.

— Куди це ти поспішаєш, Малейко? — Зейн наважився схопити мене за руку, а мій нюх упіймав його запах. Він пахне тліючим вугіллям, теплом і трохи пекучим перцем. Приємний запах, на відміну від його власника.
— Так, мені треба в академію. Я вже казала про це.
— Учора ти теж кудись поспішала, правда ж? — він прямо натякнув, що здогадався, хто був на даху. А я сподівалася, що він не знає, ким я є за своєю природою. Не знаю чому, але поруч із ним я соромилася своєї суті.
— Не розумію, про що ти.
— Ну добре, не розумієш, то й гаразд, — він удав, що йому байдуже. — Пропоную трохи прогулятися палацовим садом і поговорити, а тоді, так уже й бути, поїхати до академії.
— Зі мною поїдеш? — здивувалася я.
— Звісно, мушу ж я наглядати за тобою.
— З якого це дива? — пирхнула я, не бажаючи його слухати.
— З такого, що я твій майбутній володар, і ти зобов'язана мене слухатися. Ходімо, — його слова звучали не як запрошення, а як ультиматум.
Довелося скоритися.
Зейн рушив уперед, заклавши руки за спину. Він ішов, не озираючись, цілком певний, що я йду слідом.
— Про що ти хотів поговорити? — не витримала я.
— Навіщо ти вчора за мною підглядала? — він трохи повернувся й метнув у мене глузливий погляд.
Чому поруч із ним я постійно почуваюся кумедним звірятком, а не гордою перевертнею та ще й початківицею, хоч і напрочуд талановитою чародійкою? Що в ньому такого, що змушує притискати вуха?
— Я не… — почала була я, але мене грубо урвали:
— Не смій мені брехати! Я знаю, навіщо ти тут! — Зейн рвучко обернувся й боляче схопив мене за плечі. Струснув так, що в мене клацнули зуби.
Я розгублено озирнулася, ніби десь поруч були підказки, бо не знала, як реагувати на цей напад.
— І навіщо ж, дозволь дізнатися? — я постаралася взяти себе в руки.
— Ти хочеш посісти моє місце! — ах, он воно що. За трон боїться.
Це добре, нехай боїться. На трон я зовсім не претендую, та його й не віддадуть жінці, ким би вона не була. Але те, що Зейн остерігається мого впливу на батька, — чудово. Бальзам на мою скривджену душу.
Певні підстави боятися, що я відберу трон, у Зейна все-таки є: трон може посісти мій чоловік. Але заміж я не збиралася, тож нехай Зейн не сіпається.
— Мене цілком влаштовує моє місце, — холодно відповіла я. — Відпусти мене негайно, інакше ризикуєш отримати шрам на все обличчя.
— Ти погрожуєш майбутньому володареві, дівчисько⁈ — просичав Зейн, остаточно втрачаючи терпіння. Подумати лишень, як легко вивести його з рівноваги.
— Мені поїхати, щоб не дратувати ваш зір, о володарю? — дражнила я його, не криючись, але він сам винен. Нарвався.
— Мати має рацію, ти жалюгідне поріддя, — він відштовхнув мене. Я позадкувала на кілька кроків, але встояла на ногах.
Я мовчала. Якщо зараз заговорю, то просто перекинуся. І весь самоконтроль піде псу під хвіст.
— Їдьмо до академії, — Зейн теж узяв себе в руки й рушив до арби.
Дуже не хотілося їхати з ним. Що він узагалі забув в академії? Вирішив привернути зайву увагу до моєї скромної персони? Наче без нього не розберуся.
На диво, Зейн, який дійшов до арби швидше за мене, дочекався й допоміг мені залізти. Манерам його вчили з дитинства, вбивали їх, наче письмена на давніх скрижалях. Добре, що мені не довелося рости в палаці. У мене було дуже щасливе й вільне дитинство. Я носилася полями з хлопчаками спершу у своєму людському вигляді, потім, коли навчилася перевтілюватися, — у вигляді чорної пантери, а потім і зовсім навчилася літати.
Щоправда, пташиний образ дається мені дуже нелегко і не щоразу. Але я шалено щаслива, коли літаю.
Хочу назад до мами й у небо, а в палаці я наче в клітці.
Рука Зейна торкнулася моєї, і я здригнулася, такий відчутний був цей дотик. Він допоміг мені сісти в арбу.
— До академії, — наказав він слузі, коли сам заліз усередину.