18. Данило

Зібрався і поїхав звідти я якось аж надто поспішно. Діана пішла вкладати заново малу, а я попрощався і просто пішов до машини. Потім вчасно згадав, що на машині поїхати не вийде, бо ж я випив, і я викликав таксі. Стояв на вулиці і чекав на нього, ну, добре що не дуже довго.

Прийшов додому і після душу одразу завалився спати. Певно, Діана подумала, що я якийсь придурок. Але мені дійсно було якось незручно перед малою після того, що вона сказала. 

Наступного ранку коли приїхав на роботу всі якось дивно шушукались навколо. 

Точно, я збирався зібрати нараду і всім розказати про наші стосунки, щоб вони цього не робили. 

Власне, ближче до обіду це я і зробив. І Діану також викликав.

Коли все вище керівництво і секретарки зібрались, якраз зайшла і Діана.

Всі дивились то на мене, то на неї. 

— Отже, я вирішив офіційно обʼявити, що ми з Діаною зустрічаємось, — я торкнувся її долоні. — Щоб більше не ходило різних пліток, ми просто підтверджуємо те, що це дійсно так. 

Поміж тими, хто сидів у залі, пронісся тихий гомін. Потім хтось заплескав у долоні, інші підхопили. Діана виглядала засоромленою. 

— Сподіваюсь, ви мене послухаєте, бо інакше будуть санкції, — додав я. Не хотів, щоб Діану ображали. — Особисте життя не має нікого чіпати. Дякую за увагу… 

*** 

Я трохи переживав за Діану після цієї заяви, коли всі вийшли, я притримав її за запʼясток і ми лишились в залі вдвох.

— Ти ж не проти, що я так сказав? 

 — Та все нормально, — вона зітхнула. — Тепер нашим колегам запас пліток забезпечений на рік уперед…

— Я навпаки сподіваюсь, що тепер їм буде не так цікаво. Я подав цю інформацію офіційно, тож все має бути добре. 

 — Сподіваюся, так і буде, — вона серйозно кивнула. 

Коли вона пішла, я поринув у роботу з головою, а вже ближче до кінця робочого дня секретарка сказала, що до мене прийшли. 

Я спочатку подумав, що може це Діана, і зрадів, сказавши, щоб впускали. Але зайшла до мене в кабінет не  Діана. Це була Ліза, та сама, яка вчора мені писала. Точно, я не відповів на повідомлення…

Я здивовано витріщався на неї, аж поки вона не сказала: 

— От вирішила зробити тобі сюрприз, я тобі вчора написала, але ти, видно, як завжди, закрутився на своїй роботі і забув відповісти… То що, підемо в ресторан? 

— Ні, я не закрутився, тобто… Я був в гостях. У мене дівчина є, — додав я. 

 — Дівчина? — вона запитала це з таким здивованим виразом обличчя, ніби я сказав їй. що завтра лечу на Марс. — І звідки вона взялася? Тиж нікуди не виходиш! 

— З роботи,  Вона мені дуже подобається, — одразу сказав я, встаючи з-за столу. —  У нас все дуже серйозно.

 — Невже це твоя секретарка? — Ліза скептично похитала головою.  — Вирішила тебе окрутити?

— Ні, це не моя секретарка. І взагалі, Лізо, це не твоя справа, пробач. Мені вже взагалі час йти. Ти ще знайдеш собі когось нормального, все одно ми з тобою не зустрічались, ти ж знаєш.

 — Ну, дозволь хоча б обійняти тебе на прощання і побажати тобі всіляких життєвих благ, — вона підійшла до мене, обійняла за шию і раптом поцілувала.  Все це відбулося дуже швидко. 

Я навіть не встиг відсторонитись, як тут же, ніби в сповільненій зйомці, побачив, що двері до кабінету відчинились і на порозі застигла Діана… 

***

гортай далі, там продовження ------------>