14. Данило

Коли мала вимовила ці слова, я навіть трохи розгубився. Було шкода її, і чомусь серце якось дивно реагувало на ці слова. 

Я не встиг нічого відповісти, коли Діана  якось налякано обійняла малу і пригорнула до себе.

— Я ж тобі розповідала, твій тато поїхав за кордон, — сказала вона. 

Мала опустила голову і також обійняла Діану. В цю мить я відчув ще більше співчуття до дівчинки, здається, Діана казала, що її звуть Мія?... Мені навіть хотілось підійти і теж їх обійняти, але чи буде це доречно?

Я вирішив діяти напівмірою. Зробив крок до них і погладив Мію по голові. 

Вона поглянула на мене і довірливо всміхнулась. 

Цієї миті до нас підбігла якась дівчинка і запитала, дивлячись на Мію:

 — Це що, твій тато? 

Мія мовчала, закусивши губу, її обличчя враз стало сумним.  

— Так, я її тато, — я відповів раніше, ніж навіть подумав. Все відбулось якось само собою. Може, Діана буде не в захваті від такої моєї самодіяльності, але це вже буде потім. Зараз я подивився на малу і теж їй усміхнувся, як вона мені до того, як підійшла ця інша дівчинка з її групи.

Мія враз аж засяяла, вона взяла мене за руку і з гордістю подивилася на дівчинку, а та одразу побігла геть, до інших дітей. 

 — Дякую, — тихо сказала дівчинка, кліпаючи довгими віями. 

 — Поїдемо додому? — Діана виглядала збентеженою. 

— Так, поїхали, — я кивнув. — Я вас підвезу, як і обіцяв. 

Ми сіли в машину і підʼїхали до їхнього підʼїзду. По дорозі туди ми з Діаною перекинулись буквально парою слів, в основному говорила Мія, а коли машина зупинилась, вона раптом сказала: 

— Хочеш, я покажу тобі Юрі? 

— Це наш кролик, — сказала Діана і чомусь почервоніла. — Міє, може, Данило поспішає…

— Ні, я не поспішаю, — тут же відповів я. Мала мені довірилась, я це розумів. І чомусь мені хотілось не підвести її. Я відчував якусь відповідальність за це. — Я залюбки погляну на кролика. Я навіть не памʼятаю, коли востаннє бачив кролика, — додав замислено. — Ну, якщо тебе, Діано, це не напружить… — додав тут же. 

 — Звісно, не напружить, ти можеш повечеряти з нами, — вона усміхнулась. 

— Якщо це зручно, — усмішка сама собою зʼявилась у мене на обличчі. 

 — Так,  ви пограєтесь із Юрі, а я швиденько щось приготую, — Діана виглядала схвильованою, але щасливою. 

— Ура! — одразу вигукнула Мія. 

Ми вийшли з машини і пішли до підʼїзду. 

— Може, щось замовити? — запропонував я, коли ми вже їхали в ліфті. Мені реально не хотілось напружувати Діану. Вона і так працювала весь день, плюс ця напруга на роботі і в садку ця ситуація… 

 — Так. я хочу піцу! — одразу сказала Мія. — Мама каже, що нам треба економити, але раз у нас гості, то можна? — вона запитально глянула на Діану. 

— Твоя мама зараз вже непогано заробляє, — я погладив її по голові, ми якраз вийшли з ліфту і Діана почала відмикати квартиру. — Але пригощу я. 

 — Ой, я сама замовлю, — сказала Діана. — А то незручно, ти прийшов у гості і ти пригощаєш..

— Незручно буде мені, якщо жінка замовить мені їжу, — я похитав головою і усміхнувся. — Ти ж не хочеш, щоб я відчув себе незручно? 

 — Вона не хоче, — зазитала головою Мія, і цієї миті здалась мені прямо копією Діани. Але було в ній і щось не схоже на матір.

Ми зайшли до квартири. і мала тут же побігла по кролика, а Діана поглянула на мене, стоячи зовсім близько. так що я відчував аромат її парфумів:

 — Дякую тобі, ти дуже порадував Мію… Мабуть, їй не вистачає спілкування з чоловіками… — схвильовано промовила вона. 

— Я не проти, ну, в сенсі… Вона дуже хороша дівчинка. Мені шкода, що її батько ну… Я не знаю, яка у вас там ситуація, але я так розумію, вони ніколи не бачились? zIO0feNK

***

гортай далі, там продовження ------------>