11. Діана

 Я аж розгубилася від цього запитання. І мені було незручно, що я тоді придумала того хлопця, сама не знаю, чого я тоді те ляпнула… Може, хотіла показати Данилу, що я не шукаю якогось інтересу для себе у наших фіктивних стосунках. Але раз збрехавши, доводиться брехати знову, хоча після цієї нашої щирої розмови і того поцілунку найменше, чого мені хотілося — це казати йому неправду. 

— Ні, це не хлопець, — сказала я, відчуваючи що червонію. — Це… моя подруга. 

— Ви живете разом? — здивувався він. — Чи чому вона на тебе чекає? Пробач, що розпитую, — додав одразу. — Ти можеш не відповідати на мої дурні запитання.

— Так, вона зараз гостює в мене, у неї складна ситуація в житті, — відповіла я скоромовкою. — А щодо хлопця… То ми скоріше друзі, я сказала, що ми зустрічаємося, просто щоб ти не подумав, що я якась мисливиця за твоїм багатством…

—  Це добре, — він усміхнувся, аж засяяв зсередини, коли почув це. — Ну тобто, я знав, що ти не мисливиця за моїм багатством. Добре, що він не твій хлопець. І ти не збираєшся з ним починати зустрічатись, так? — уточнив він одразу.

 — Не збираюся, — я усміхнулась з полегшенням. 

Хотіла додати: “Бо я закохана в тебе”, але не наважилась. Бо хтозна як би він це сприйняв… Мабуть зарано зізнаватися в цьому…

— Це добре, — знову повторив Данило. — Мені приємно це чути. Ну, тобто, це ж добре, і еее… для нашої легенди так краще. 

 — Ага, ну добре, я піду, бо Таня буде хвилюватися… До завтра, — я усміхнулась, а серце знову прискорило свій темп. Поцілує він мене зараз не “на публіку” чи ні? 

— До завтра, тоді побачимось на роботі, — він подався вперед, якусь мить вагався, а потім коротко чмокнув мене в щоку. 

— Добраніч, — сказала я і вийшла з машини. Відчувала легке розчарування, хоча нічого дивного, не варто випереджати події… Якщо він захоче зустрічатися зі мною по-справжньому, то певно, потрібен час для того, щоб звикнути одне до одного, ми ж майже не знаємо одне одного…

Я підійшла до дверей під’їзду, озирнулась і помахала йому рукою, а потім увійшла досередини…

***

Таня вже чекала на мене в передпокої, боялася запізнитись на маршрутку. Хоча я й запевнила, що в разі чого викличу їй таксі, вона не хотіла мене напружувати. знаючи, що я не дуже багата. 

— Дякую, — сказала я. — Що тут, все нормально? 

— Так, все добре, — вона усміхнулась. — Єдине… Ми Юрі не знайшли. Вибачте. Він от тільки-тільки втік. Я хотіла зловити, але він не вилазить, десь зачаївся.

 — Нічого страшного, пошукаємо разом з Мією, я знаю його секретні схованки, — усміхнулась я. 

Коли Таня пішла, я зазирнула в кімнату до доньки, вона  вже була вдягнена в піжаму, але ще не спала, гралася з лялькою, яку взял+а до себе в ліжко. 

 —  Я вдома, — сказала я. — Як у тебе справи в садочку?

— Все добре, — вона усміхнулась. — Ну, нормально. Все одно вдома краще з Юрі. Хоча там є іграшки цілої кролячої родинки. 

— До речі, Таня сказала, що він знову втік, пошукаємо разом? А тоді я можу почитати тобі якусь казку перед сном…

— Добре, давай пошукаємо разом, — вона усміхнулась. — А як у тебе на цій новій роботі?

— Наче все гаразд, — я усміхнулась. — Начальник ніби хороший, а з іншими співробітниками я поки не встигла перезнайомитись.  Сподіваюся, все буде добре…

— І все ж мені більше подобалось, коли ми разом вдома більше були, — вона зітхнула. 

 — Тобі треба спілкуватися з іншими дітьми, адже потім ти підеш у школу, — усміхаюсь я.  — Та й в садочку цікаво, різні свята, заняття… А ввечері і на вихідних ми будемо все робити разом, як завжди…

Я підійшла до її ліжка і зазирнула під нього, Юрі там не було. 

 — Може, він у моїй спальні? — замислено сказала я. 

— Ходімо шукати, — вона встала з ліжка. — А Барбі тут почекає, — вона поклала ляльку на подушку під ковдру. 

Юрі знайшовся за шафою в моїй кімнаті, це була одна з його улюблених хованок. Спільними зусиллями ми дістали його з криївки, і Мія притиснула свого улюбленця до грудей та стала гладити.

 — Це він образився, що ми пішли і залишили його на цілий день, — вона зітхнула. 

 — Не ображайся, Юрі, я купила тобі смаколики, — усміхнулась я, торкаючмись довгих вушок кролика. 

В цю мить мій телефон сповістив про повідомлення.

— Мамо, а хто це тобі пише вночі?...

***

гортай далі, там продовження ------------>