10. Данило

 — Вибач, будь ласка, але мені вже пора додому, — прошепотіла Діана невдовзі після того, як вони з мамою повернулися з кухні з випічкою. 

— Авжеж, зараз поїдемо, — я кивнув. Розумів, що їй тут було не дуже комфортно, та що казати, її навіть до сліз довели… — Мамо, тату, — сказав я голосно, встаючи з-за столу. — Дякуємо за запрошення, але нам вже час їхати. Завтра робочий день, самі розумієте. Треба виспатись. 

 — Ой, а чому так швидко, побули б ще трохи! — мама кинула швидкий погляд на Діану і ледь підтисла губи.  — Тобі все сподобалось, Діано? Будемо раді бачити тебе ще! 

 — Так. дякую, було чудово, я дуже рада знайомству, — Діана усміхнулася, хоча її усмішка була трохи стриманою. 

— Тоді добре, — вона кивнула. — Сподіваюсь, і ви нас запросите в найближчому майбутньому. Може, на наступних вихідних?

— Розберемось, — сказав я поспішно. — Добре, ми вже підемо, до зустрічі…

***

Коли ми вже відʼїхали від їхнього будинку, я запитав:

— Ти як взагалі? Дуже кепсько все було? 

 — Та ні, в цілому не так страшно, як я думала на початку, — знизала плечима вона. — Твої рідні хвилюються за тебе, і це нормально…

— Все ж мама занадто активно "хвилювалась", — я ледь насупився. — Пробач будь ласка. Але вона дійсно не зі зла, думаю. Чи сподіваюсь, хтозна. 

 — Ну, вона ніби навпаки турбувалася про мене, — сказала Діана. — Що ти можеш прикидатися добрим. а потім розбити мені серце і всяке таке… Попередила, що ти складна людина…

— О, такого я від неї не очікував, — відповів я, якраз паркуючи машину. — І як, на твою думку, я дійсно така "складна" людина? — я зазирнув їй в очі.

 — Та наче ти нормальна людина, для чого тобі шифруватися переді мною, якщо у нас не справжні стосунки? — вона знизала плечима. — Може. просто хоче відлякати мене, щоб звільнити в твоїй душі місце для Христини…

— Та так, певно, вся справа в Христині, — я кивнув. Хоча трохи боляче вдарило оце її "для чого мені шифруватися". — А що, думаєш, що я б шифрувався, якби в нас були справжні стосунки?

Вона серйозно глянула на мене:

 — Ти не схожий на якогось аб’юзера, який би прикидався білим і пухнастим. Просто я не сподобалась твоїй мамі… І вона не придумала нічого іншого, як наговорити на власного сина. Але я не тримаю зла на неї, розумію, що вона хоче як краще…

— Ти добре розумієш мене, — сказав я неголосно. — Навіть не думав, що таке можливо, коли люди знають одне одного щось типу двох діб… 

— Можливо, ми просто в чомусь схожі, — тихо сказала вона. — Ти теж багато своїх емоцій тримаєш у собі, як і я. Можливо, в тебе були якісь стосунки, які склалися нещасливо, і через те ти тепер дуже обережно підходиш до нових людей? 

— Скоріше, я завжди був трудоголиком, якому було не до стосунків, — відповів я. — А тепер я як якийсь студент, чи що, бо все трохи вновинку. 

 — Ну, про себе я можу сказати те ж саме, — вона засміялася. — Кілька років мені було не до стосунків. а зараз доводиться все починати заново,хоча я вже трохи забула, як це робиться…

Чи було це натяком на те, що вона б не проти спробувати реальні стосунки зі мною? Чи може, це означало, що їй хотілось би знати, як це, щоб краще грати мою пару?

Я потягнувся до її долоні і вже майже торкнувся її, коли в кишені Діани заздзвонив телефон і я відсахнувся.

Вона дістала мобільний, поглянула на екран і відразу ж прийняла виклик та піднесла телефон до вуха:

 — Так, я вже скоро буду. Хвилин за п’ять-десять…

Я ледь напружився. З ким вона говорить? З хлопцем? Я ж бачив її з хлопцем тоді… 

— Це той хлопець? Він чекає на тебе? — все ж вирвалось у мене… 

***

гортай далі, там продовження ------------>