6. Данило

Я приревнував її, це було очевидно. Поводився як ревнивий чоловік, влаштував Діані справжній допит. А в кінці допиту ще й сказав, що ми будемо робити все, що роблять пари, щоб вона не відкрутилась. Мені хотілось, щоб вона не бачилась з тим придурком. 

І тоді вона сказала, що не забирає своїх слів назад, а потім додала: 

— Просто це ж лише гра? Ти не розраховуєш на щось більш серйозне?

Вона мене майже підловила. 

— Авжеж, у нас домовленість, — сказав я, уважно дивлячись на дорогу, бо саме в цю мить я вирішив виїжджати з двору. Не хотів дивитись на неї. Бляха, але ж це дійсно просто домовленість, чому я тоді уникаю її погляду? 

— Мабуть, нам треба більше дізнатися одне про одного, щоб нас не застали зненацька якимось каверзним запитанням… — продовжила вона. — Придумати, як ми познайомились і все таке…

— Давай придумаємо, — погодився я. Перехід на нейтральну тему мене теж влаштовував. Треба було менше думати про неї і того мужика. — Ну, думаю, ми скажемо, що зустрілись відносно нещодавно? 

 — Певно так, — вона чомусь зітхнула. — Зустрілися на вечірці? 

— Можна сказати ще, що колись ми вже спілкувались. Так буде правдоподібніше, що в нас типу все "серйозно", — запропонував я. — Коротше ми колись спілкувались, але ні до чого такого не дійшло, але обоє шкодували. А потім зустрілись знов і тоді вже не впустили шансу, щось таке? 

 — Так, це гарна ідея, — Діана кинула на мене швидкий погляд, ніби мої слова її схвилювали.  — Зустріч через роки і все таке..

— Ага, — я кивнув. — Тоді так і зробимо. Пояснимо, що не бачились пару років і все як з нуля у нас. Думаю, має бути дуже правдоподібно. 

  — Не бачились пару років, а потім я прийшла найматися на роботу у твою фірму? — Діана ледь усміхнулась. 

— Щось таке…— я кивнув. — Хоча мама може запитати, коли ти зʼявилась на фірмі. Краще, щоб ми спочатку десь побачились, потім я запросив тебе до себе. А ти може захотіла пройти повну співбесіду… Щось таке буде правдоподібно, якщо мама запитає інших співробітників.

 — Добре, я скажу, що не хотіла, щоб інші твої співробітники вважали, шо мене взяли “по блату”, тому й проходила співбесіду  на загальних умовах…

— Супер, я думаю це ідеально підходить. А скільки років тому ми вперше почали зустрічатись? — запитав я.

Вона на мить замислилась:

 — Коли я навчалася в універі? — спитала несміливо. 

— Хай, нормально. Якраз була причина нам порвати, — погодився я. — Що типу або я тобі застарий або ти мені замала. Щось таке. 

 — Певно, так… Може, ми були занадто різні тоді, щоб у нас могло щось вийти…

— Супер, така "Санта Барбара" моїй мамі точно зайде, — я усміхнувся. — Твоя мама теж любить всякі такі історії? Я думаю, моя врешті-решт розтане і не буде більше мене сватати. 

 — Так, моя теж любить історії про кохання і страждання, — вона ледь усміхнулась.  — Але, певно, вона вже втратила надію, що хтось мною зацікавиться, тому вже перестала знайомити з різними синами подруг та коліжанок….

— Чому? — я здивовано поглянув на неї. — Ти така гарна… Та в тебе легко закохатись. Ну, я так думаю… 

 — Мабуть, я просто розчарувалася в коханні, — замислено сказала Діана, дивлячись кудись в далечінь…

Ми якраз підʼїхали до будинку мами на цій ноті. Так і не сильно встигли щось дізнатись одне про одного, ну, принаймні, придумали легенду.

— Ну, тепер ходімо, — сказав я, зупинивши машину. 

Ми вийшли і пішли до хвіртки, яка була відчинена. Пройшли всередину території і почули гамір з заднього двору будинку. 

Пішли на голоси, але вже коли мали повертати за будинок, Діана раптом якось невдало стала на вуличне покриття. Я відреагував миттєво і схопив її за талію і за руку, притягуючи до себе, але тепер ми обоє не втримали рівновагу. От тільки я примудрився впасти так, щоб Діана впала прямо на мене… 

***

гортай далі, там продовження ------------>