4. Данило

Я прямо пишався собою, що зміг провернути таку аферу. Ми з Діаною вирішили поїхати за сукнею прямо після роботи, бо благодійний вечір був вже завтра.

 Зайшли в ТЦ і там в одному з бутиків їй хотіли дати купу суконь, але більшу частину з них я забракував. Лишились тільки ніжно-блакитна, персикова і чорна.

Діані йшли всі три, але мені найбільше сподобалась блакитна. Вона так класно підкреслювала її груди… Бляха, здається, я витріщався на неї. Подумає, що я якийсь збоченець… 

— Тобі яка найбільше подобається? — запитав я, коли вона якраз міряла останню, блакитну, яка мені і припала до душі найбільше. 

 — Мабуть ця, я завжди любила блакитний колір, — зізналась вона, розглядаючи себе у дзеркало.  — А вам яка більше до вподоби?

— Мені теж ця, — відповів я, кивнувши. — Тоді беремо її. Ще треба туфлі і сумку, певно, щоб підходила під сукню. 

 — Ой, мені незручно, стільки витрат… — вона опустила очі. 

Все ж, було в ній щось таке приємне і миле. І ще це довге світле волосся… Діана була красивою, зараз, у вечірній сукні це було особливо помітно. 

— Ну маєш же ти щось з цього отримати, — я знизав плечима. — Не переживай, для мене це не такі великі гроші. 

 — Добре, — Діана кивнула. — Дякую…

— Це я тобі маю дякувати, — усміхнувся я, а потім звернувся до продавчині: — Підберіть нам до цієї сукні туфлі і сумку…

***

Коли вже всі покупки було зроблено і ми спустились на паркінг, я сказав: 

— Ти зараз додому? Я можу тебе підвезти. 

 — Краще я сама поїду, в мене… е-е-е… хлопець ревнивий, — пробурмотіла вона. 

І все ж чомусь я сумнівався, що у неї взагалі є той хлопець. Якось так кумедно вона розповідала про нього… Може, це вона якось перестраховується, щоб я не почав до неї приставати? Зізнаюсь, така спокуса була. 

— Ну добре, сама так сама. Але до метро чи щось таке я хоч можу тебе підкинути? 

 — Звісно, буду дуже вдячна, — кивнула Діана. 

Ми сіли в машину і я підкинув її до однієї зі станцій. 

— Запишись ще в салон, нам на той вечір на сьому, тож десь о шостій двадцять я маю забрати тебе з салону. Зроби макіяж, зачіску, а посилання на оплату відправиш мені з салону. 

 — Добре, — сказала вона. — Тоді до завтра!

— Так, до завтра, — я усміхнувся…

***

Наступного дня я був дуже замаханий роботою і взагалі мало не забув про благодійний вечір. Але коли я вже їхав за Діаною, мені подзвонили і нагадали. Коли на екрані висвітилось "Олена", я зітхнув і взяв слухавку. Сестра, вочевидь, дізналась про мою "дівчину", інакше вона б не подзвонила. 

— Так, слухаю, — сказав я, відповідаючи на виклик. 

 — Привіт, мама всі вуха мені продзижчала, що в тебе з’явилася дівчина, — сказала вона. — Вітаю, братику! А де ви познайомились? 

— Ага, дякую. Та вже потім якось розкажу, коли прилетиш на батьківщину, ти за місяць збиралась? — сказав я, поставивши собі в голові нагадування, що треба з Діаною хоч про базові речі домовитись. — Зараз трохи зайнятий, робота і все таке, плюс вечірка сьогодні. Не всім тільки по курортах літати, комусь і працювати треба.

 — Так, через місяць повернуся, вже скучила за вами всіма, — відповіла Олена. — Ну, бажаю гарно провести час на вечірці! 

— Дякую, бувай, — я відбив виклик і якраз припаркував машину біля будинку Діани. Ми домовились, що я заберу її звідси, а не від салону, бо вона трохи раніше звільнилась і зайшла додому. 

І тут побачив, як вона виходить з підʼїзду, але не сама… Поруч із нею був якийсь накачаний мужик в темній сорочці, якому вона мило усміхалась… 

***

гортай далі, там продовження ------------>