Розділ 16

Софія : 

Я весь час думала про одне ім'я.
Марта.
Я не знала, хто вона.
Але знала одне: коли прабаабуся сказала це ім'я, її голос змінився.
Наче вона згадала щось дуже важливе.
Ми сиділи у вітальні.
Тато тримав старий лист Елізи, мама стояла біля дзеркала, а бабуся дивилася у вікно.
Я нарешті не витримала.
— прабабусю, хто така Марта?
Вона повернулася до мене.
— Марта була подругою моєї мами.
— Просто подругою?
Прабабуся сумно усміхнулася.
— Ні. Не просто.
Тато підняв голову.
— Ти ніколи не розповідала про неї.
— Бо мама заборонила.
— Чому?
Прабабуся взяла зі столу стару коробку.
— Тому що Марта знала правду про дзеркало.
Ми всі замовкли.
Вона відкрила коробку.
Всередині лежали старі фотографії, листи й пожовклі сторінки.
Я нахилилася ближче.
На одній фотографії стояли дві молоді дівчини.
Я одразу впізнала Елізу.
Поруч із нею була незнайома дівчина з темним волоссям.
На звороті було написано:
«Еліза і Марта. 1961.»
— Вони були найкращими подругами, — сказала бабуся. — І разом знайшли дзеркало.
Я здивувалася.
— Разом?
— Так.
Мама подивилася на неї.
— Але чому тоді дзеркало назвало Елізу першою спадкоємицею?
Прабабуся зітхнула.
— Бо Марта не була спадкоємицею.
— А хто вона була? — запитав тато.
Прабабуся дістала ще один лист.
— Вона була першою хранителькою.
Я насупилася.
— А яка різниця?
Прабабуся подивилася на мене.
— Спадкоємиця отримує зв'язок із дзеркалом.
— А хранителька?
— Хранителька повинна була стежити, щоб цей зв'язок не нашкодив людині.
Я подивилася на медальйон.
Тепер усе звучало ще цікавіше.
— Тобто Марта захищала Елізу?
— Саме так.
Тато взяв лист.
— Тут щось написано.
Він почав читати:
— «Марта знає, що дзеркало не можна знищити. Але його можна закрити...»
Він зупинився.
— Далі сторінка відсутня.
Я розчаровано подивилася на коробку.
— І ми не знаємо, що було далі?
Прабабуся похитала головою.
— Знаємо.
Ми всі подивилися на неї.
— Що?
Вона дістала маленьку фотографію.
На ній були Еліза, Марта і... дзеркало.
Я придивилася.
На дзеркалі був напис.
«ПЕРШИЙ КОНТАКТ.»
Я завмерла.
— Але ж ми думали, що перший контакт був у 1987 році.
Тато похитав головою.
— Ні. Тепер зрозуміло, що 1987 рік був першим контактом, який зафіксували в нашій родині.
Мама додала:
— А справжній початок був набагато раніше.
Я подивилася на фотографію.
Еліза стояла поруч із Мартою.
Але щось мене збентежило.
— прабабусю...
— Що?
— Чому на фотографії Марта дивиться не на дзеркало?
Усі нахилилися ближче.
Я показала пальцем.
Марта дивилася прямо в камеру.
А на її шиї висів такий самий символ, як на медальйоні Елізи.
Прабабуся зблідла.
— Цього не повинно бути.
— Що? — запитала мама.
Вона взяла фотографію.
— У Марти ніколи не було медальйона.
Тато подивився на неї.
— Тоді звідки він у неї?
Прабабуся мовчала.
А дзеркало раптом засвітилося.
На його поверхні з'явилися слова:
«МАРТА НЕ БУЛА ПЕРШОЮ.»
Я відчула, як у мене завмерло серце.
З'явився наступний напис:
«ВОНА ЛИШЕ ЗНАЛА, ХТО БУВ ДО НЕЇ.»
Я подивилася на маму.
Потім на тата.
А потім на прабабусю.
— То хто був до Марти?
Дзеркало відповіло лише одним словом:
«ЗНАЙДІТЬ КНИГУ.»
І на підлогу перед нами впала стара, дуже товста книга.
Я повільно підійшла до неї.
На обкладинці не було назви.
Лише один символ.
Той самий символ дзеркала.
Я торкнулася книги.
І зрозуміла:
тепер наша сімейна таємниця стала ще старшою, ніж ми могли уявити.