Розділ 14

 Максим : 

Я не міг перестати думати про останні слова дзеркала.
«СОФІЄ, ТИ ЩЕ НЕ ЗНАЄШ, КОГО БАЧИЛА ЕЛІЗА.»
Хто був поруч зі мною у тому майбутньому?
Я подивився на бабусю.
Вона сиділа мовчки, тримаючи в руках стару фотографію Елізи.
— Бабусю, — сказав я, — ти справді нічого більше не пам'ятаєш?
Вона довго дивилася на фотографію.
— Я пам'ятаю одну річ.
Я нахилився ближче.
— Яку?
— Того вечора мама була дуже схвильована.
— Через дзеркало?
— Так.
Вона провела пальцем по краю фотографії.
— Вона сказала мені: «Я бачила його».
— Кого?
Бабуся похитала головою.
— Вона не сказала імені.
Я відчув розчарування.
— А як він виглядав?
— Я не знаю.
— Чоловік?
Бабуся замислилася.
— Ні.
Я здивувався.
— Тоді хто?
Вона подивилася на Софію.
— Дитина.
У кімнаті запала тиша.
— Дитина? — перепитав я.
— Так. Моя мама сказала, що бачила маленьку дитину біля дзеркала.
Я подивився на Софію.
— Мене?
— Ні, — сказала бабуся. — Це було ще до того, як ти народився.
Я відчув, як усе стає ще заплутанішим.
Еліза могла бачити майбутнє.
Вона бачила мене.
Але поруч зі мною була ще якась дитина.
Можливо, саме Софія.
Але тоді чому дзеркало сказало, що Софія ще не знає, кого бачила Еліза?
Я підійшов до дзеркала.
— Покажи мені.
Поверхня залишалася темною.
— Покажи, кого бачила Еліза.
Нічого.
Я повторив:
— Хто був поруч зі мною?
На склі з'явилися слова:
«ТИ ШУКАЄШ НЕ ТУДИ.»
Я насупився.
— Що це означає?
Новий напис:
«ЕЛІЗА БАЧИЛА НЕ МАЙБУТНЄ.»
Я завмер.
Аліса підійшла ближче.
— Тоді що вона бачила?
Дзеркало відповіло:
«МОЖЛИВІСТЬ.»
Я відчув холод.
Отже, те, що бачила Еліза, могло ніколи не статися.
Вона бачила один із можливих варіантів майбутнього.
Не гарантоване майбутнє.
Можливість.
Я подивився на Софію.
— Тепер зрозуміло, чому дзеркало показувало тобі дорослу версію тебе.
Софія мовчала.
Я продовжив:
— Воно не обов'язково показує те, що станеться. Воно показує те, що може статися.
І раптом я згадав дещо.
Мою першу зустріч із дзеркалом.
2004 рік.
Я був молодим.
Тоді я теж бачив речі, яких не міг пояснити.
Я думав, що це передбачення.
А тепер розумів:
можливо, дзеркало весь цей час показувало мені лише можливі шляхи.
Я повернувся до бабусі.
— А що було після того, як Еліза побачила це?
Вона тихо відповіла:
— Вона вирішила змінити майбутнє.
Я завмер.
— Їй вдалося?
Бабуся усміхнулася.
— Не знаю.
Вона підняла погляд на дзеркало.
— Але вона казала одну фразу все життя.
— Яку?
Бабуся відповіла:
— «Дзеркало може показати дорогу. Але крокуємо нею ми самі.»
Я подивився на Софію.
І раптом зрозумів головне.
Якщо Еліза справді бачила можливість, а не приречене майбутнє...
то Софія теж може змінити свою історію.
І, можливо, саме для цього дзеркало повернулося.
Не щоб змусити її повторити минуле.
А щоб дати їй шанс написати власне майбутнє.