Розділ 7

Максим : 

Я не міг повірити власним очам.
У дзеркалі була кімната.
Стара.
Незнайома.
Але саме дзеркало я впізнав одразу.
1961 рік.
Перед ним стояла маленька дівчинка.
Вона була приблизно такого ж віку, як Софія.
— Хто це? — прошепотіла Аліса.
Я не знав.
Але чомусь мені здавалося, що ця дівчинка була дуже важливою.
Вона повільно підняла руку й торкнулася дзеркала.
На склі з'явилися слова:
«ПЕРША СПАДКОЄМИЦЯ.»
Я завмер.
— Перша...
Софія підійшла ближче.
— Тату, вона теж могла перетворюватися?
Я не встиг відповісти.
Дівчинка в дзеркалі раптом повернула голову.
І подивилася прямо на Софію.
Ніби бачила її.
Потім вона усміхнулася.
На склі з'явився новий напис:
«ВОНА ПЕРЕДАЛА ЦЕ ДАЛІ.»
Аліса стиснула мою руку.
— Кому?
Дзеркало не відповіло.
Зображення почало зникати.
Перед тим як кімната зникла повністю, я побачив ще одну річ.
На шиї дівчинки висів маленький медальйон.
На ньому був символ дзеркала.
Той самий символ, який ми бачили на нашій фотографії.
— Стривай! — вигукнув я.
Але було пізно.
Дзеркало знову стало звичайним.
Я стояв перед ним і намагався зібрати думки.
Перша спадкоємиця.
1961 рік.
Медальйон.
Передача сили наступному поколінню.
А потім я почув голос Софії:
— Тату...
Я обернувся.
Вона тримала щось у руці.
Маленький старий медальйон.
Я відчув холод.
— Де ти його взяла?
Софія подивилася на мене.
— Він лежав за дзеркалом.
Я повільно підійшов до неї.
На медальйоні був той самий символ.
А під ним — маленьке число.
1961.
Тепер я знав:
ми нарешті знайшли початок.
Але я ще не знав найважливішого.
Чому перша спадкоємиця передала свою таємницю саме нашій родині?