Розділ 5

Софія : 

Я довго не могла заснути.
Після всього, що сталося, мені зовсім не хотілося залишатися самій у своїй кімнаті.
Але найбільше я боялася не темряви.
Я боялася дзеркала.
Я знала, що воно стоїть у коридорі.
Знала, що воно може знову показати мені щось дивне.
І все одно постійно думала про нього.
Про слова:
«ЧЕТВЕРТИЙ КОНТАКТ НЕ МОЖНА ЗУПИНИТИ.»
Що це означало?
Чому саме я?
Чому дзеркало назвало мене спадкоємицею?
Я перевернулася на інший бік.
— Мяу...
Я відкрила очі.
На підлозі біля мого ліжка сидів Ньютон.
— Ти теж не спиш?
— Мяу.
Він дивився на двері.
Я сіла на ліжку.
— Ти теж боїшся дзеркала?
Ньютон нахилив голову.
Я усміхнулася.
— Звичайно. Ти ж кіт.
Він підійшов ближче.
Я погладила його по голові.
— Але ти знаєш про нього більше, ніж я.
Ньютон замуркотів.
На секунду мені стало спокійніше.
Потім я почула звук.
Тук.
Я завмерла.
Ще один.
Тук.
Наче хтось торкнувся скла.
Я подивилася на двері.
Ньютон уже стояв.
Він дивився в коридор.
— Це дзеркало?
— Мяу.
Я повільно злізла з ліжка.
— Не кажи батькам.
Ньютон пішов за мною.
Коридор був темним.
Лише маленький нічник освітлював підлогу.
Дзеркало стояло в кінці коридору.
Я підійшла ближче.
На його поверхні не було нічого незвичайного.
Я бачила себе.
Піжаму.
Розпатлане волосся.
Ньютона.
— Бачиш? Нічого.
Я вже хотіла повернутися, коли моє відображення раптом посміхнулося.
Я — ні.
Я застигла.
Моє відображення дивилося на мене.
А потім підняло руку.
Я не рухалася.
Воно приклало палець до губ.
Тихо.
Я відступила.
Відображення повернулося боком.
За ним з'явилася інша кімната.
Не наша.
Я побачила старе приміщення.
Посередині стояло те саме дзеркало.
А перед ним...
дівчина.
Вона була дорослою.
Я зрозуміла це одразу.
Вона була схожа на мене.
Дуже схожа.
Але старша.
Це була я.
Я дивилася на своє майбутнє відображення.
Вона стояла перед дзеркалом і тримала в руках якийсь старий блокнот.
Потім повернула голову.
Наче почула мене.
І сказала:
— Якщо ти це бачиш, значить, вони ще не знають усієї правди.
Я завмерла.
— Хто?
Моя майбутня версія не відповіла.
Вона поклала руку на дзеркало.
І на склі з'явилося:
«НЕ ДОВІРЯЙ ПЕРШОМУ ВІДОБРАЖЕННЮ.»
Я нічого не розуміла.
— Чому?
Дівчина знову подивилася на мене.
— Бо дзеркало показує не тільки майбутнє.
Я відчула холод.
— А що ще?
Вона прошепотіла:
— Воно може показувати те, чого ніколи не станеться.
Після цього відображення зникло.
Я залишилася сама.
Точніше...
майже сама.
Ньютон сидів біля мене.
Я подивилася на нього.
— Ти це теж бачив?
— Мяу.
Я зітхнула.
— Я так і думала.
Я повернулася до своєї кімнати.
Але тепер сон був неможливий.
Я сіла на ліжко й почала думати.
Мама й тато вважали, що дзеркало показує майбутнє.
Але моя майбутня версія сказала інше.
Не все, що показує дзеркало, справжнє.
Тоді що мені показало воно?
Дорослу мене?
Невідомого чоловіка?
2047 рік?
Чи це лише можливість?
Я взяла аркуш паперу.
Написала:
1987 — минуле.
2004 — минуле.
2026 — теперішнє.
2047 — майбутнє?
Поставила знак питання.
Потім нижче:
Четвертий контакт — я.
Я подивилася на напис.
Мені стало дивно.
Чому саме я?
Чому дзеркало вибрало мене?
Я згадала слова тата.
Він теж колись став частиною цієї історії.
Але дзеркало не називало його спадкоємцем.
Тоді я зрозуміла.
Можливо, справа була не тільки в здатності перетворюватися.
Можливо, дзеркало шукало когось іншого.
Не просто того, хто може стати котом.
А того, хто може бачити його справжню природу.
Я знову пішла до дзеркала.
Цього разу Ньютон залишився в кімнаті.
Я стояла перед склом сама.
— Якщо ти справді вибрало мене...
нічого.
— Тоді покажи мені правду.
Нічого.
— Не майбутнє.
Я зробила паузу.
— Правду.
Поверхня дзеркала затремтіла.
Я затамувала подих.
На склі з'явилася дата:
1987.
Потім:
2004.
Потім:
2026.
Я чекала.
Але замість 2047 з'явилося інше:
2026.
Ще раз.
Я нахилилася ближче.
— Чому знову 2026?
Дзеркало написало:
«БО ЧЕТВЕРТИЙ КОНТАКТ УЖЕ ПОЧАВСЯ.»
Я відступила.
— Що?!
Текст змінився.
«ТИ ПРОСТО ЩЕ НЕ ЗНАЛА ПРО НЬОГО.»
Я відчула, як серце забилося швидше.
Тоді з'явився ще один напис:
«ПОШУКАЙ ТЕ, ЧОГО У ВАС НІКОЛИ НЕ БУЛО.»
— Чого у нас не було?..
Я почала перебирати все в голові.
Старі фотографії.
Блокнот.
Ньютон.
Дзеркало.
Перетворення тата.
Моя здатність.
Сімейна історія.
Що ми пропустили?
І раптом я згадала.
Фотографію.
Ту саму, яку я бачила раніше.
На ній був молодий тато.
Білий кіт.
Дзеркало.
Але...
на фотографії було ще щось.
Я побігла до вітальні.
На столі лежала коробка зі старими речами.
Я почала шукати.
Фото.
Листи.
Записи.
Нарешті знайшла.
Я подивилася на фотографію.
Спочатку нічого не помітила.
Потім побачила.
У дзеркалі на фотографії відображалося четверо людей.
А перед дзеркалом їх було троє.
Я перерахувала ще раз.
Один.
Два.
Три.
А у відображенні...
чотири.
Мені стало моторошно.
Я перевернула фотографію.
На звороті було написано:
«ЧЕТВЕРТОГО МИ НЕ ПОБАЧИЛИ.»
Я ледве прошепотіла:
— Хто ти?..
І тоді за моєю спиною пролунав тихий звук.
— Мяу.
Я обернулася.
Ньютон стояв у дверях.
Але дивився він не на мене.
Він дивився на фотографію.
Потім на дзеркало.
І раптом...
від його нашийника відбилося світло.
Я побачила старий символ.
Той самий.
Символ дзеркала.
Я повільно зрозуміла:
Ньютон був не просто свідком.
Можливо, він знав, хто був четвертим.
Але відповісти мені міг тільки дзеркалом.
Я підняла фотографію.
— Ньютоне...
Він подивився на мене.
— Ти знаєш?
— Мяу.
У ту ж секунду дзеркало в коридорі засвітилося.
На ньому з'явилися слова:
«ТЕПЕР ТИ ГОТОВА.»
А нижче:
«ЗНАЙДИ ЧЕТВЕРТОГО.»
Я стиснула фотографію в руках.
Тепер у мене була власна загадка.
І цього разу я не збиралася розповідати батькам усе одразу.
Спочатку я мала сама знайти відповідь.
Бо якщо дзеркало справді обрало мене...
я хотіла знати чому.