Розділ 2. Золота клітка

Еммі прокинулася дуже рано. Цілу ніч вона не могла заснути, чекаючи поїздки з батьком на Мостову. Мало того, що вона весь день проведе разом з ним, то ще й допомагатиме йому розбиратися зі справами. На таке щастя вона не сподівалася! Її серце шалено стукало, а очі збуджено стрибали з боку в бік. Няня Марта увійшла до просторої кімнати Еммі, заваленої книгами замальовками та інгредієнтами, і вигукнула:

-Бусинка, ти чого не спиш!?

-Я вже не хочу.

-Я кілька разів заходила до тебе в кімнату вночі та бачила, що ти не спала.

-Так, сьогодні ми з татом поїдемо на Мостову, вирішуватимемо його справи.

-Помилуйте Боги, ти - на Мостову!? Що ж містеру Говарду так хочеться тебе замучати!?

-Чому замучати? Там цікаво. Я там ще не бувала.

-І Хвала Альмен, що не була. Запам'ятай, дитинко, там унизу - вирує справжнє життя. І тобі вона може не сподобається.

-Але тато ж ходить туди!

-Ходить, але це його справи.

-Значить і мої теж! Якщо татові подобається, то й мені сподобається!

-Ну ти і вперта. Не заперечиш тебе, - Марта кинула погляд на велику постіль Еммі, увінчану оксамитовим балахоном, на другій половині якої лежала купка сушених цвіркунів, - ах ти, знову гралася зі своїми припарками в ліжку!? Скільки разів я тобі казала – ліжко не для ігор! А йди сюди!
Няня кинулася до Еммі, намагаючись схопити ту за ручку, дівчинка вибухнула приголомшливим дитячим сміхом і почала тікати від Марти в інший кут кімнати. Марта весело розсміялася, наздогнала Еммі і почала цілувати її рожеві щічки.

-Ти Мій алхімік! Невгамовна. Добре, так і бути, давай збирати тебе в похід.

Марта повела Еммі в туалетну кімнату, відкривши позолочений кран вона почала вмивати вихованку кришталево-чистою водою. Потім вона взяла срібний гребінець і причесала Еммілі, закрутила їй волосся і одягла великий гарний бант. Повернувшись до спальні Марта почала одягати дівчинку. Вона хотіла надіти на неї сукню, але Еммі запротестовала:

-Няня Марта, я не хочу сукню!

-Але ти йдеш у люди, ти маєш виглядати відповідно!

-Няня Марта, я не йду в люди, я йду в похід! Ти сама сказала. У поході треба бути одягненою так само, як тато!

-Еммілі, перестань упиратися, я знаю, що ти хочеш одягти свої улюблені штани, але ти не йдеш на просту прогулянку в саду, ти їдеш на Мостову, в місто! - при цих словах Марта підняла вказівний палець угору.

-Няня Марта, якщо ти натягнеш на мене це плаття, то я його порву прямо на Мостовий!
Марта цокнула язиком.

-А й справді порвеш ... Ех, що ж з тобою робити, ти не леді якась, а справжнісінький розбійник!

-Я не розбійник, я – вчений! - гордо випнувши груди відповіла Еммі.

Марта засміялася. Вона підійшла до шафи, пофарбованої в рожевий колір, яку Еммі старанно замалювала крейдою, покривши зображеннями реагентів. Взагалі її кімната більше була схожа на бібліотеку божевільного чаклуна, ніж на будинок юної леді з високого роду. Марта дістала коричневі звужені штани, білу сорочку з широким коміром та синю шкіряну курточку. Еммі з радістю одягла свої улюблені речі.

-Так, нянько Марто, тепер мені потрібно підготуватися до походу по-справжньому!
Еммі взяла замшеву сумку з тумбочки, заваленої сушеними крильцями кажанів, перекинула її через плече і почала збирати те що здавалося їй необхідним - інгредієнти для походу.

-Так, корінь доріана, екстракт плюща Майро, хммм ... Ніколо говорив про Грибну хворобу, що там ... Ах так, тато казав, що від неї добре допомагає настоянка отрути змії Цо-Цо з ... З імбирним попелом, ось воно.

Бігаючи по кімнаті, Еммі набивала сумку інгредієнтами. Потім впхнула туди кілька колб та пробірок. Марта спостерігала за нею, її очі горіли непідробною гордістю за дитину, яку вона виховала. Так, Марта не знала Алхімію і була простою служницею і, намагаючись дотримуватися пристойності, вона все ж таки навчала Еммі бути твердою, стояти на своєму і думати головою. Їй подобалася норовливість дівчинки. Двері в спальню Еммі відчинилися і увійшла Маргарет, одягнена в елегантну сукню, з яскравою брошкою у вигляді алхімічної колби на грудях - гербом Будинку Вайс.

-Всемогутні небеса! У що ти її вбрала? - Вигукнула Маргарет дивлячись на доньку.

-Доброго ранку, пані Вайс. Це… Еммі любить цей одяг.

-У жодному разі, чуєш мене, ніколи моя донька не ходитиме вулицями Стіксбріджа в цій потворності. Де та сукня, що я замовила у Асмерів? Нехай вона одягне її і туфлі з гострим носком на підборах.

-На підборах? Але їй лише десять років, сьогодні їй доведеться цілий день ходити і вона швидко втомиться... Зрештою, вона ще дитина. І для сукні потрібний корсет… Вона завжди задихається у корсетах.

Маргарет підійшла до няньки впритул і дихнула їй в обличчя вином.

-Послухай мене, служниця! Я не для того тебе найняла, щоб ти сперечалася... Роби, що кажуть!

-Є, пані – Марта винувато опустила очі.

-Ну мамо! - Вигукнула Еммілі.

-Еммі, не сперечайся, я твоя мати! А ти – донька Сім`ї Вайс, тож будь ласка – відповідай статусу. Одягни чортове плаття і перестань сперечатись! Я знала, що ти спробуєш напнути на неї ці чоловічі обноски, - Маргарет кинула колючий погляд у бік Марти, - не дарма вирішила перевірити. Що б через десять хвилин вона була вбрана в сукню і стояла в холі!

Маргарет розвернулася і вийшла з кімнати. Еммі розплакалася.

-Гей, малюк, тихіше, не плач - почала заспокоювати Марта.

-Мама зла! - Вигукнула Еммі.

-Не зла, просто вона намагається відповідати своєму статусу та хоче, щоб і ти йому відповідала. Гей, я ж сказала тобі, годі ревіти, нумо, чого я навчала? Будь сильною, навіть якщо проти тебе дуже могутні лиходії – не падай духом! Нумо, тримай себе в руках... А знаєш... Ось тобі ще урок із життя - будь хитрішою!

-Хитрішою? - хлюпаючи носом запитала Еммі.

-Так, ось як ми зробимо - ти викинеш зі своєї сумки все зайве, залишивши тільки найнеобхідніші речі, потім переодягнешся в сукню, як наказала мати, а ці речі складеш у сумку, гарненько наб`єш і закладеш зверху своїми жучками та пелюстками. Матері скажеш, що сумка тобі потрібна, там книги чи що-небудь таке, а коли поїдеш з татом, переодягнешся за першої ж нагоди. Іде?
Еммі розпливлася в посмішці та кивнула.