Розділ 5 “Серце Долини”

Сніг рипів під ногами Майкла, його тут схоже майже не прибирали або ж цією дорогою просто не ходили. 

Та якби там не було, єдина дорога, яку він знав і бачив були зелені та блакитні плями, які вели просто до будинку. Все вказувало на те, що їхній власник всередині. Всередині горіло яскраве світло, яке наближалося з кожним пройденим кроком. Хлопець мимоволі відчував наближення теплої кімнати та каміну, як у їхньому будиночку. 

– Ех-х, а як же хотілося б зараз бути вдома, хоч там і всі ті знаки, на які я банально не можу не подивитися і залишити просто так. У будь-якому разі тепер у мене є лише цей крижаний ліс і незрозуміла мета, більше нічого. Хоча… Може, хоч зв’язок? – Він дістав свій мобільник з надією в очах, яка одначе швидко зникла, коли очі зустрілися з хрестиком на символі мережі, яка давала знак, що підключення немає. – Дам-м, на що ж я сподівався взагалі-то? Врешті-решт це ліс. Клятий, дідько б його взяв ліс! – Тим часом будинок, до якого крокував мандрівник остаточно постав перед очима у всій своїй красі.

З першого погляду на нього складалося враження, що будувало його років сто тому. Настільки його архітектура не вписувалася у сучасні поняття. Його гострий дах, зістаріла на вигляд стеля, веранда зі своїм характерним оздобленням та ці двері, які ніби дихали часом. Вся картина так і говорила про належність дому або дизайнеру, або старому власнику.

Дивно було якось отак стояти перед цим старовинним маєтком й дивитися на сяючі краплі, що вели до його порогу. Не дивлячись на те, що це місце знаходилося так глибоко у лісі тут відчувалася атмосфера цивілізованості та логічності – немов класичний загородний дім якогось бізнесмена. Але де ж тоді його автівка? Чому будинок такий старий і навіть дещо неохайний? Чому так далеко на відшибі?

– Якби я шукав будинок відлюдника, то скоріше за все я б вже досяг мети, – сам до себе мовив Майкл, задерши голову, аби розглянути гострий дах, на якому було щось на кшталт невеличкої статуї. Та його очі надовго не затрималися там – щось на веранді ворухнулося і він одразу ж звернув увагу туди, помітивши чоловіка, що стояв, спершись на одну з колон, яка служила тут своєрідною опорою.

– Тоді я радий познайомитися з тобою! – З певним відтінком добродушності та легенькою посмішкою на обличчі озвався чоловік, – Проходь, не соромся. Я ж бачив, як ти витріщався на яскраві плями, що ведуть до мого дому. Не хвилюйся, я все зможу пояснити. – На лиці Майкла від несподіванки читався тільки сумнів. 

Виявляється за ним слідкували, принаймні починачи з його появи у цьому дворі. 

– Гаразд, але чому вам так потрібен я? Може, я просто гуляв тут. 

– У декількох кілометрів від міста? Та ну, ти точно щось тут шукав. Все нормально, врешті-решт мене знають місцеві. Я всього-на-всього лісник, невже ти думаєш, що цей ліс існує тут сам по собі? – У душі Майкла змагалися одразу декілька різних сил, проте часу на роздуми вже не було. А що залишається робити, коли він бозна-де й рухається бозна-куди. Варіант залишається один – довіритися випадку, адже саме за відповідю він і рушив сюди. Дороги назад немає. 

Не довго думаючи, він ступив назустріч власнику. У кожному кроці, у кожній деталі він вбачав якусь підказку, але все було таким своєрідним, наче антикварним. Двері м'яко відчинилися, і в очі ринуло яскраве світло, різнокольорова сяюча ялинка та дім, вбраний у новорічні прикраси. 

Камін, безліч килимів, столиків та стільців, тепле та пропорційне освітлення – увесь інтер'єр одразу змусив Майка по-новому подивитися на цього дивакуватого дідуся, який все ж пересувався досить швидко. 

– Можеш присідати сюди, тут у мене багато місця, є вибір… До речі, ти, мабуть, голодний? Піду-но зроблю нам обом кави, а ти поки відпочивай, я скоро буду, – з цими словами він вийшов до сусідньої кімнати, що служила кухнею. 

Майк же сидів за столом дивлячись в одну точку, як заворожений. Годинник на стіні тікав так тихо, що його було ледве чути через завиваючий звук хуртовини. У будинку було дуже тепло. Після холодної вулиці гаряче повітря було набагато приємнішим за крижаний холод. 

– Що в дідька це може означати? – Запитально поглянув у великі вікна хлопець, – Невже у лісника може бути такий от котедж? І чому він такий добрий, якщо бачить мене вперше? – у відповідь було лише мовчання. Лісник був далеко на кухні, тож він нічого не чув. Серед цих просторих кімнат так і дихалося розмахом та свободою. – Не сумніваюся, з одного боку це все добре, та що далі? Чому він хоче поговорити зі мною? Може, йому просто самотньо? – Думки губилися, немов випадаючи з дірявої сітки. Ще хвилину тому він навіть не був готовий до такої швидкої розв'язки, а тепер це вже була реальність, в якій можна було отак розслабитися та просто насолодитися моментом, немов він зараз не на завданні, а прийшов до знайомого на чарку кави. 

– То як: зігрівся? – Майкл здригнувся від неочікуваності, але початкове хвилювання вже минуло, і він нарешті вирішив завести нормальну розмову: