Глава 4

Від обличчя Алекса

P.S (від автора): Перед прочитання раджу увімкнути трек BTS - The animals…

Те, на що я найменш сподівався, все ж сталось. Моя зустріч з нею... Цікаво, хто ж її образив? Хто зробив боляче такому скарбу, як вона? Можливо, підійти до неї? Але що ж я скажу? Ми фактично не бачились декілька років, раптом вона не пам’ятає, хто я такий? Що ж робити? Так, Алексе, візьми все в свої руки, зроби крок вперед і вдай, що це випадковість. Так, саме так і зроблю.

Я встав з - за столу та вже почав підходити до Мері, як раптом помічаю, що починає різко втрачати рівновагу та відкидається назад. Не треба їй дати впасти, тільки не впади! Я миттю схоплюю та ловлю її. Дивлячись у її очі, я знову починаю тонути. Так само, як і завжди. Так, не час показувати свої емоції та почуття. Треба щось сказати..

-Давно не бачились, місіс Сміт..

Чорт, чи не занадто офіційно звернувся? Коли ми кожного разу пересікались, вона завжди називала мене містером Сайрусом, тому це не здаватиметься дивним. Подивившись у очі, Мері різко піднялась та зробила крок вперед, додаючи дистанцію між нами.

-І Вам добрий вечір, містер Сайрус. Справді, давно не бачились. Нещодавно повернулись з - за кордону?

Значить, мій племінник все ж розповів про мій від’їзд їй. Цікаво, чи саме не він її образив? Якщо це справді його рук справа, то не залишу на ньому жодного живого місця. Господи, він же не бив її? Та ні, наче, синців не спостерігаю. Хоча, знаючи такі випадки, вони можуть бути ретельно приховані від чужих очей.

-Так, сьогодні зранку вже був вдома. У Вас щось сталось? Бачу, було випито немало склянок алкоголю.

Непомітно спостерігаючи, помітив, що її очі ледве стримували сльози. Хочеться притиснути долоні до її обличчя та позбутись від них.

-Сталось? Ні, абсолютно нічого не відбулось. Просто мене обвели навколо пальця, а потім кинули, як непотріб. І це, до речі, зробив Ваш племінник!

Райдер? Він зробив їй боляче? Та як він посмів її образити? Ззовні намагаюсь демонструвати холодність, та всередині бушував цілий спектр емоцій, починаючи з розчарування та закінчуючи злістю. Я завжди попереджав його, щоб вмів цінувати те, що має та ту, що завжди поруч, коли необхідно. Племінник говорив, що завжди так і буде. А тут...

-Що він зробив?

Мій тон був холодним. Я ледве стримувався від того, щоб зірватись. Але не при ній. Мері не повинна бачити такий стан. Випущу злість вже на Райдері, як тільки дізнаюсь про деталі вчинку. Дивлюсь на дівчину, на обличчі якої сум починає проявляти себе.

-Мері, Ви в порядку?

Ідіот, ти ж бачиш, що вона зовсім не в порядку, тоді навіщо задаєш це питання? “Перш ніж сказати, треба подумати” - ця фраза іноді зовсім не про мене. В таких справах роблю абсолютно навпаки.

-Можете розказати мені все, що між вами сталось. Вам полегшає та обіцяю, що засуджувати особисто Вас ніяким чином не буду.

-Пане Сайрус, якщо Ви не проти, давайте перейдемо на “ти”, бо незвично чути офіційність. Тим паче, у нас різниця всього п’ять років.

Чи не проти я? Звісно, що ні. Це вже маленький крок до того, щоб наше спілкування стало тепліше і комфортніше. Тепер хоч не буде того звернення з минулого.

“Дядько Алекс, доброго вечора” або “Рада вітати Вас, пане Сайрус”.

Кожного разу, коли Мері мене подібним чином називала, це викликало нотки незадоволення, але доводилось терпіти. На той момент вони були в стосунках з моїм племінником, тому, коли я одного разу запропонував прибрати офіційність, у відповідь отримав відмову в зв’язку з тим, що це є порушенням етикету з її боку. Наполягати не став, тож довелось змиритись.

-Добре, як тобі комфортно. Але давай я відвезу тебе звідси в більш тихе місце. Не думаю, що нічний клуб - це гарна локація для особистої розмови.

-Ти правий. Добре.

Помічаю, що Мері кладе руку всередину сумки та дістає гаманець. Та не встигає його відкрити, як я вже простягнув банківську картку бармену. Він з посмішкою взяв її та провів по терміналу для оплати. Дівчина хотіла заперечити, тому вирішив сказати наперед:

-Не приймаю відмов чи повернення коштів. Вважай це маленькою компенсацією за вчинок Райдера.

Через декілька секунд Мері почала трішки хитатись зі сторони в сторону. Скоріш за все, була випита не одна склянка алкоголю і далеко навіть не дві.

-Ти йти можеш? Не сильно перебрала? Допомога треба?

У відповідь отримав щиру усмішку та хитання головою в знак відмови. Ну, хоча б це добре. Якщо знову впаде, то буду вдруге ловити, мов герой з романтичної дорами чи турецького серіалу.

-Ні, дякую, не треба. Я цілком в нормі. Я з віскі на “ти”. Тим паче, я випила всього декілька склянок.