Глава 3

Примітка від автора: Перед прочитанням для поглиблення в атмосферу, бажано увімкнути трек 

TJ Stafford - Catch
(саме під нього була написана ця глава)

Мені починає здаватись, що з кожною секундою музика в клубі стає все дедалі гучніше. Поки кожен другий розважається на танцполі, я сиджу біля барної стійки та закінчую пити вже бозна - який стакан віскі. Легке запаморочення відчувається, але зовсім ніяк не впливає на сьогоднішній настрій. Ціль даного вечора - відключитись від реальності та забутись про події, які стались напередодні.

-Панянко, Вам повторити?

Підіймаю очі та розглядаю бармена, який задав щойно питання. На перший погляд, він виглядає дедалі невибагливо. На ньому сувора уніформа, яку носить кожен член персоналу, та густе темне волосся. Але це лише перше враження. Можливо, він стане тим самим єдиним для когось із присутніх гостей? Боже, Мері, ти вже починає будувати думки про когось, окрім себе. Не дай собі створити подібну помилку, яку допускаєш ледве не щодня. Але рівень мого розчарування підіймається догори, коли помічаю на безіменному пальці обручку. Шкода, хлопець вже одружений. Не здивуюсь, якщо на стороні він має коханку, з якою бачиться поза роботою аби не допускати пліток, які потім можуть до дружини дійти. А потім почнеться етап розлучення, плата аліментів і т.д.

-Він був зі мною тільки через спір, розумієш друже?, - починаю вже 3 - ю за моїм особистим рахунком розмову з ним я. - Я для нього нічого важливого не означала, від слова взагалі.

У відповідь невинний хлопець лише посміхнувся з жалістю в очах.

-Ви обов’язково ще знайдете свою людину. Один пішов, інший прийшов. Все налагодиться, треба лише вірити в це.

-Вірити? Я довіряла йому, чуєш? Довіряла! А він що зробив у відповідь? Не лише заключив парі з друзями, але й зрадив! Козел безмозковий!

Я знову кинула погляд на бармена, в очах якого відображалась жалість. Те почуття, яке ненавиджу найбільше. Останній раз, коли воно було проявлено в мій бік було в перший день зустрічі з колишнім. До цього постійно жила в соціумі, оточенному булінгом та цькуванням. А причиною цього були мої батьки, а точніше їх відсутність.

В дворічному віці тато вирішив покинути нас з мамою заради вагітної коханки. До сих пір не знаю, чого саме йому не вистачало в нашій колись теплій родині. На маму цей удар повпливав досить - таки тяжко. Почалась алкогольна залежність. В моїй голові назавжди запам’ятались моменти, коли майже кожного вечора до будинку приходили “мамині гості”, які складали компанію з чаркою горілки або кон’яку. В результаті цих посиденьок зав’язувались конфлікти між мною та матір’ю, в яких лунали звинувачення в тому, що тато пішов через маленьку дитину. У відповідь доводилось лише мовчати, адже не хотілось отримати на додачу ще й фізичного насилля. Кілька випадків дали зрозуміли, що з нетверезими людьми сперечатись не варто.

Чи намагалась я зв’язатись з татом? Спроб було безліч, але кожного у відповідь отримувала або тотальний ігнор, або відмову з образами потипу “Це все через твою матір. Ти виростеш такою ж як і вона. Більше не вважай мене своїм батьком, тебе я зі свого життя назавжди викинув”. Ці слова стали останньою краплею, після чого була поставлена тверда крапка.
Навчаючись в школі, параллельно намагалась шукати бодай - який підзаробіток. Збирання пляшок, здача металу, продаж листівок - бралась абсолютно за все. Як можна побачити, письменницею стати вдалось не одразу та й випадково. Доводилось змішувати навчання та роботу, аби вистачало хоча б на якийсь смаколик, паралельно терплячи булінг з боку однолітків. Мене завжди називали “донькою п’яниці”, “невдахою” тощо. Це продовжувалось до самого випускного вечора, на якому вперше за весь прожитий час хтось все ж таки заступився. І цим хтось був Райдер. Саме тоді й сталась любов з першого погляду. Думала, що результатом нашої історїі стане хеппі енд, а вийшло все зовсім не так.

***

-Панянко, можливо, Вам допомогти викликати таксі?

Подивившись на годинник, я щиро здивувалась. Рівно дванадцята ночі. Як же швидко летить час! Навіть моргнути не встигла!

-Ні - ні, дякую, я сама зможу..

Підійнявшись зі стулу, я відчула запаморочення та затемнення в очах, після чого втратила рівновагу та почала падати назад. Господи, як буде соромно перед оточуючими людьми! Тільки цього не вистачало! Але все минає, коли відчуваю на своїй талії чиїсь міцні руки. Хто б це не був, я беззаперечно буду вдячна за втримання на місці. Піднявши очі, я перестала дихати, адже не очікувала побачити саме його...

-Давно не бачились, місіс Сміт..

Цей голос я впізнаю одразу. Алекс Сайрус. Якщо більш уточнювати, то рідний дядько відомого вже козла, чиє ім’я не хочеться навіть називати.

Вирівнявши рівновагу, зробила маленький крок назад.

-І Вам добрий вечір, містер Сайрус. Справді, давно не бачились. Нещодавно повернулись з - за кордону?

Господи, сподіваюсь, він не подумає, що я нав’язлива? Наче не повинен. Інформацію про закордон знаю від його племінника. Він сам розповідав, що той поїхав будувати власну бізнес - імперію, за допомогою якої потім зможе допомогти й тому в даній сфері створити власну успішну справу.

-Так, сьогодні зранку вже був вдома. У Вас щось сталось? Бачу, було випито немало склянок алкоголю.

Холодні очі чоловіка пильно дивились на мене, наче намагались прочитати мої почуття. Більш за все, він ще не встиг зустрітись з Райдером, бо той би одразу розпатякав ситуацію, котра сталась між нами.