Доки смерть не розлучить нас

З випуску ТСН, 23 жовтня: «Сьогодні, близько о-пів на третю ночі, на Скнилівському мосту, сталася жахлива ДТП. Водій Toyota Land Cruiser не впорався з куруванням і вилетів на зустрічну смугу. В наслідок чого, зіткнувся з мінівеном марки Мерседес. Водій та троє пасажирів мінівена загинули на місці. Водія та пасажирку Тойоти доправили, у вкрай важкому стані, до районної лікарні. Відкрито кримінальне провадження, за підозрою у кермуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.

Сідайте за кермо тверезими. Не наражайте себе та оточуючих на небезпеку».

Біля під'їзду зупинилося таксі. Розрахувавшись з таксистом і відмовившись від решти, з автомобіля вийшов чоловік середніх років. Чоловік спирався на костур. Перше, що могло кинутися в очі, в його вигляді, то зачатки ожиріння і пошрамоване обличчя. В очах застиг біль, хоча кутики рота вигнулися в посмішці. Нога страшенно боліла. Вільною рукою він дістав коробочку знеболювального і судомно витряс до рота кілька пігулок.

Австрійська триповерхівка не передбачала ліфту, то ж підйом на останній поверх видався важким та болісним. На кожній сходовій площадці чоловік зупинявся, щоб скалічена нога відпочивала.

Шлях на гору зайняв дуже багато часу. Хвилин 10. Ключ увійшов легко та невимушено. Важкі, сталеві двері не видали жодного скрипу. За ними ховалися ще одні двері. Дубові. Оббиті добротною шкірою. Тремтяча рука не влучила у замкову шпарину. Ключ ковзнувту сантиметрі від неї. Зв'язка висковзнула з руки і впала на підлогу. Чоловік роздратовано вилаявся. Добре, що знеболювальне почало вже діяти, інакше не зміг би нагнутися. Кривляючись від заретушованого болю, чоловік все-таки підняа ключі.

Нарешті двері клацнули. Пронизливо клацнувши столітніми завісами, впустили господаря всередину.

Квартира зустріла тишею. Навіть вода у трубах не шелестіла. Господар повернув керамічний вимикач. Липкий морок поглинула польська «економка».

Чоловік зняв шкірянку, піджак і жбурнув на лавку у передпокої. Вільною рукою вирвав знавіснілу краватку, що душила його із самого ранку. Жбурнув її туди ж. Розстібнув два ґудзики на сорочці. Розтерши почервонілу шию, зітхнув з полегкістю. Роззуватися не став.

Кульгаючи, дістався кухні. Їсти не хотілося. То ж він підійшов до бару і видобув звідти почату пляшку десятирічного White Horse. Заповнив склянку кубиками льоду і налив по вінця віскаря. Трошки пійла розлилося на стіл з червоного дерева. Знову вилаявся. Струсив розлите долонею на підлогу і облизав руку.

В крісло увійшов плавно, розтікся по спинці, як повидло. Все. На цьому його піврічні поневіряння закінчилися повною і безповоротною перемогою.

Шматок двадцятисантиметрової сигари був брутально відкушений і виплюнутий на підлогу. Дим перемоги, сивим драконом, здійнявся під високу стелю кухні.

- Ну, шо, братішка, - сказав чоловік до склянки з віскі, взявши за «горлянку» пляшку, - за перемогу!

Цокнувся зі склянкою і ковтнув з горла. Пакнув сигарою.

- За побєду! – погодився сам із собою і бухнув уже зі склянки. Знову пакнув.

- А ти все п’єш, Андрію?! – до кухні зайшла дружина. Голос у неї був спокійним, проте в ньому чулися нотки скорботи.

Андрій здригнувся від несподіванки, але сигару зі склянкою з рук не випустив. Тут же опанував себе.

- Не твоя справа. – огризнувся він, кинувши короткий погляд на дружину. – От завжди ти так. Інакше не можеш?

- Як?

- Отак – з’являєшся зненацька. Ти це припиняй, той, лякати мене.

Жінка присіла на стільчик навпроти чоловіка. Андрій скривився, втиснувши голову в плечі.

- Не бійся. Я не кусаюся. – всміхнулася вона. Він не відповів.

- Як там в суді? – поцікавилася вона.

Андрій нервово цикнув:

- Типу не знаєш. – відсьорбнув зі склянки.

Після аварії, Андрій почувався ніяково в компанії дружини.

- Та, знаю. – сказала жінка, закидаючи ногу на ногу. – Добре мати брата-прокурора, еге ж?

Андрій долив до склянки. Одразу ж випив і занюхав рукавом.

- Не погано. – йому стало гаряче і він розстібнув ще два гудзики на сорочці. На лобі проступили краплини поту. Майки під сорочкою не було.

Дружина сумно потупила очі. Кухнею почав розповсюджуватись кислий запах перегару, змішаний з тютюновим димом. Жінка здійняла погляд. Її обличчя зблідло, шкіра під очима набула синього відтінку, а у її виразі легко прочитувалися сум та лють одночасно.

- Але ж це не справедливо. – прошипіла вона. – Ти винен, Андрію. Через тебе загинули люди.

Андрій з усієї люті вдарив кулаком об стільницю. Склянка підскочила і перевернулися. Лід, разом із залишками алкоголю розлетівся.

- Заткнись! – Андрій вже був підпитий і не помітив, як огидно бризкала слина з його рота. – Заткнись! Я не винен!

Жінка знову відвела погляд. Їй було бридко дивитися на чоловіка в такому стані.