Небезпечний комфорт

 Глава 4: "Небезпечний комфорт"
Артем
Поцілунок. Порушення контракту. Абсолютний, некерований хаос.
Коли ми повернулися до мого лофту, я відправив Софію в гостьову кімнату, а сам пішов до кабінету, намагаючись відновити контроль над собою. Я провів годину, переглядаючи креслення "Кристалу", але перед очима стояла лише її посмішка після поцілунку і блиск в очах, коли вона сказала Максиму про "справжню пристрасть".
Я не міг це ігнорувати. Це був не лише блискучий акторський трюк; це була реальна реакція.
Наступного ранку я знайшов її на кухні. Вона пекла. Вона завжди пекла, коли була напружена. Запах був сильний, але я вже не відчував від нього відрази. Я почав відчувати... звичку.
— Ти врятувала тендер, — сказав я, витримуючи професійний тон.
— Я знаю. Але ти маєш визнати, Артеме. Це була не лише моя акторська гра. Ти відповідав. Твій дотик був... — вона завагалася, — власницьким.
— Це була частина ролі. Я мав бути переконливим, — швидко відповів я. Це була брехня, але я не міг зізнатися.
Але наша гра змінилася. Ми почали репетирувати щодня. Не на публічних прийомах, а в моєму лофті. Я вимагав, щоб вона сиділа поруч, коли я працював. Я вимагав, щоб вона поправляла мій комір. Я вимагав, щоб вона дивилася на мене так само, як на прийомі.
Я пояснював собі: це для стабільності легенди. Насправді, я просто хотів відчувати її тепло.
Одного вечора вона натрапила на стару коробку. Там були малюнки мого батька. Я одразу напружився.
— Це хаос, Софіє. Не чіпай.
— Артеме, це красиво! — вона дістала акварельний малюнок. — Він був художником. Чому ти його ховаєш?
Я розповів їй. Про нестабільність батька, про його борги, про те, як архітектура стала моєю бронею проти хаосу. Вона була першою, хто почув це. Я був такий відкритий, такий вразливий.
Вона не критикувала, не сміялася. Вона просто взяла мене за руку.
— Твій батько будував пензлем, а ти — металом. Це лише різні форми творчості. Ти не маєш боятися, що будеш схожим на нього, якщо дозволиш собі бути щасливим.
Її рука була теплою і м'якою. Я не відсмикнув її. У той момент я зрозумів, що наш контракт давно перестав бути лише діловою угодою.
Софія
Я почала вивчати Артема. Його графік, його мовчання, його страхи. Він був стіною, яку я повільно розбирала по цеглинці.
Після нашого поцілунку, його "тренування" стали небезпечно інтимними. Ми сиділи на дивані, і його рука лежала на моєму плечі. Коли він говорив про архітектуру, його очі світилися. Я розуміла, що він пристрасний, просто його пристрасть була замурована в розрахунках.
Я знайшла його слабке місце — його батька. Коли він розкрив мені цю частину свого минулого, я відчула величезну відповідальність. Це був доказ його довіри. Він боявся, що я, як і його батько, принесу руйнування.
Але його страх лише посилював мій потяг. Я вже не грала. Я справді була його нареченою.
Одного разу, коли ми повернулися з вечері, Артем виглядав виснаженим.
— У нас завтра важлива зустріч. Нам потрібен повний спокій, — сказав він, але його голос був невпевненим.
Я зайшла до гостьової спальні. Артем з'явився там за п'ять хвилин, з подушкою в руках.
— Я не можу заснути, — прошепотів він.
— Тобі потрібен план, щоб заснути, Артеме? — я стримувала посмішку.
— Мені потрібна... репетиція спільного сну. Це частина нашої легенди, — він ліг на іншу сторону ліжка, тримаючись на відстані.
Я знала, що він бреше. Йому було самотньо.
Я повернулася і обережно притиснулася до його спини. Моя рука лягла йому на талію. Він не ворухнувся.
— Я тримаю тебе, Артеме. Ти не зламаєшся, — прошепотіла я.
Я відчула, як його м'язи розслабилися. Він проспав усю ніч, вперше за місяці, не сам, а зі мною. Його запах, його тепло, його ідеальна спина стали моєю стабільністю.
Я прокинулася рано. Його обличчя було спокійним. Я поцілувала його в щоку. Це був не "поцілунок за контрактом", а перший поцілунок закоханої жінки. На жаль, я забула, що мій "колишній" Іван може з'явитися в будь-який момент.
 

Чекаю ваш вражень в коментарях. Книга перша важлива думка читачів. 

Не забуваємо ставити лайк та підписуватися на сторінку