_17_

Рішення приймати важко лише тоді, коли ще сподіваєшся на диво, хоча розумом тямиш, що див не буває. Коли ж сподівання розчиняються у забутті, як перший мороз на шибках від теплих промінчиків сонця у період "старого бабиного літа", то з усіляких варіантів рішень залишається лише одне — єдине, вірне, хоч болюче, але дієве. Ти приймаєш його однієї випадкової миті й беззаперечно узгоджуєш тією ж секундою, щоб оминути спокус засумніватись у його правильності.

— Сашо, у мене щойно виникла цікава ідея. Я б сказав, навіть, пропозиція, — після смачного обіду та порції поцілунків звертається до мене й лоскоче мою нервову систему "майстер здивувань" Федорченко, поки я сумною кішкою скрутилася на його колінах.

— А можна з нею трохи зачекати? Я ще після вчорашньої не прийшла до тями. Дві за вихідні чи не забагато? — відверто виказую свої емоції тривоги.

— Від часу озвучення попередньої минуло більше доби, тож якраз. До того ж, то була не пропозиція, а побажання.

— Ну хоч добре, що не наказ...

Мої сміливі слова викликають набундюченність у чоловіка, а мене ж охоплює страх. Цими словами я його випадково не розізлила? Коли рішення питання бачитись або не бачитись із ним лежить на моїх плечах — це одне, а от якщо він кине мене — це буде зовсім інша справа. Такого сценарію я б не хотіла для нас. Ще й саме тоді, коли дізналася про його почуття до мене... Якщо, звісно, мені не здалося.

— Називай це, як хочеш. Навіть, ультиматумом. Але я зараз про інше, — на щастя коханець не реагує на мій вислів. — Втім, ця пропозиція у деякій мірі теж стосується головного питання вихідних.

— Це, типу, заохочення?

— Щось схоже на те... Якщо ти погодишся взяти паузу, то через три місяці пропоную поїхати у подорож. Разом. Ти бувала закордоном?

Втрачаю дар мови від почутого... Та ненадовго. Мої неприховані емоції подиву змусили усміхнутися Славу. Він здався мені нині самовдоволеним маніпулятором. Але, не розуміючи, чи це жартома було, чи ні, я вирішую не дозволити чоловіку пошити мені у дурні своїми каверзами.

— Тобто, "у подорож"? Але у такому разі наші взаємини втратять статус "таємні".

— Що ж, доведеться пожертвувати цим.

— Ого! Ти це навсправжки? — розширюються мої зіниці від здивування.

— Так. Чесне піонерське. Хочу, щоб дні разом залишилися у наших спогадах яскравими плямами й щоб запам'яталися насиченням позитивних емоцій. Гадаю, це саме те, що нам буде треба після розлуки у три місяці й перед іншими розлуками. Пам'ятаючи про щось таке світле й позитивне ми колись розійдемося друзями.

Несподіваний сенс ідеї змушує звільнитися від рук та обіймів коханого. Вскочивши на рівні ноги, обурююся:

— Це по-твоєму смішно? Мстиславе, ти так хочеш, щоб я тебе розлюбила, що будеш усіма можливими методами це провокувати?

— Спіймалася, рибка. А казала, що не любиш, — вловлює швидко сенс того, що я сказала.

Цієї ж миті закортіло відчайдушно завити вовчицею... Ну скільки можна? Він спеціально говорить все це? Він прагне вивести мене на емоції?

— Одного дня розлюблю, бо ти до цього доведеш. Ти нестерпний, ти знаєш? Замість того, щоб дійсно кайфувати разом, як і домовлялися, ти все псуєш своїми допитами. Які ж позитивні емоції від тебе? Суцільний негатив, — виказую все, що на думці.

Чорноволосого, цього разу, проймає почуте. Він дещо марніє. Усмішки на його вустах, як і не було.

— От так і негатив? Реально?

— Уяви собі. Твоя нав'язлива думка, що вічного кохання не існує все псує.

— Може, то правда око тобі ріже? — все ж не хоче Славко визнавати поразку. — Кохання швидкоплинне. Сьогодні воно є, а завтра про нього вже й не згадати. Саме закоханість триває до півтори року. А кохання з книжок і кіно має вік у три роки. Це максимум.

— А після трьох років що відбувається? Що, кохання, як дитина, йде у доросле життя, жити його подалі від батьків? Хм, дивно, щось ніколи не чула про таку сепарацію кохання, — навмисно глузую, щоб нарешті достукатись.

— Після трьох років мозок закоханих, після сплеску емоцій, спричинених гормонами, починає стадію невдоволення та відторгнення. Те, за що ми кохали людину — перестає бути плюсом. Все починає дратувати у ній, помічаються недоліки. Але це у всіх. У деяких людей кохання стає звичкою, тому вони обирають терпіти все й далі, сприймаючи, як належне.

— А кохання може бути не звичкою й не наслідком гормонального сплеску? Може це щось значно більше? — сподіваюся зламати непохитність думки впертого науковця.

— Не думаю.

— Отже, ти просто ще не пізнав того самого кохання. Покохавши по-справжньому, не розлюбиш уже. Ні через півтори, ні через три роки, ні, навіть, через тридцять три, — беру свою чашку з допитим чаєм і відношу її до раковини, щоб обмити, а разом із тим заховати свої очі, вже наповненні відчаєм і слізьми, від допитливого чолов'яги.

— Ти так кажеш, ніби кохала когось пів життя. Сама ж розповідала, що добровільно розлучалася з колишніми, без сварок, а просто, тому що почуття минули.

Подумки сміюся. У тих відносинах почуттів і не було, бо я їх розпочинала, як для галочки. Мені здавалося це дієвим засобом, щоб створити життя, відмінне від мого минулого, щоб подалі від матері, щоб назло Алхіміку, щоб довести всім, що я гідна людина з гідним оточенням. Але це розповісти наразі було б нелогічно. Занадто чесно. Славі це поки що не можна знати.

— Не тобі судити про мої закоханності, — дивую свого співрозмовника ступінню різкості.

— Ну так. Вірно. Хто я тобі? Так — лише розвага. Отож-бо й воно, Саш.

— Що "отож-бо"? Це все, що ти можеш сказати?! — занадто емоційно реагую, навіть, перебір, перейшовши на крик. — Мстиславе, ти хочеш змусити мене повірити, що я тебе розлюблю, що це минеться? Але кому ти брешеш? Собі? Насправді ти просто не віриш, що тебе можуть кохати довгий час, такого впертого егоїста, зацикленого на науці! Ти сам змушуєш від себе тікати! Ти залякуєш! Але давай дивитися правді в очі. Чи саме в цьому підступ твоїх маніпуляцій? — в горлі пересихає, але я, дійшовши у своєму монолозі, певного, приголомшливого висновку, не зважаю на це, бо сама себе вражаю шириною та пильністю думки. — У чому твій підводний камінець, Славо? У тому, що ти боїшся, — переходжу поступово на шепіт. — Ти боїшся розлюбити одного дня, бо не впевненний у своїх почуттях, бо вони для тебе нові. Боїшся не стримати обіцянок, даних собі та іншій людині. Боїшся дати обіцянки не тій людині. Боїшся, довіритись.