Глава 61

 Чим довше вона дивилася в ці примружені очі, які мали здатність проникали прямо в ядро ​​мозку, тим менше вона відчувала свій біль, поки він не зник зовсім. Це дозволило їм продовжити свій шлях далі. Періодично Зур зупинявся і робив це знову, відновлюючи свій гіпноз. А ввечері нога все одно сильно розпухла, і якщо Зур не встигав, біль навалювався з новою силою.

- Мені не можна було йти, без болю я не відчувала ногу і пошкодила її ще більше, - стримуючи стогін, промовила Енн, обережно обмацуючи хворе місце.

- Але ми не можемо чекати, доки все пройде, і я не лікар, щоб зробити все правильно. Але я знаю один вірний спосіб як вилікувати твою ногу. Щоправда доведеться порушити останнє правило, але ж на те ми й пірати, щоби порушувати всі можливі статути! - У його магічних очах блиснули лукаві іскри. Його огортаючий погляд точно давав їй зрозуміти, що Зур налаштований наплювати на чиїсь там правила. - Ти хіба ніколи не помічала, як швидко загоювались усі рани та відступав біль, якщо ми тим часом кохалися? Просто сіпат здатний зцілювати, чим він сильніше – тим швидше зцілюються душа та плоть. Не знаю якої сили зараз наш із тобою сіпат, але впевнений, що в момент фізичного злиття він множиться. Адже твоє плече вже в нормі, хоча рана була ще свіжою, і справа тут не в лікуванні лікаря Харга.

- Але ж старець для чогось нас попередив, щоб ми уникали сексу? А раптом нас почнуть переслідувати нічні жахіття чи почнеться землетрус? - Усміхнулася Енн, задивившись на його зухвалу усмішку, яка так дивно змінювала це смагляве обличчя. А руки Зура вже оголювали її плечі, губи ніжно цілували молочну шкіру, солону на смак, розбурхуючи його чоловічі інстинкти, дозволяючи пристрасті затьмарити чоловічий розум.

Найдивовижніше сталося вранці! Прокинувшись, Енн спочатку оглянула свою ногу, дивуючись, як безслідно зникли сліди розтягнення, не було ані болю, ані припухлості. Але коли вона озирнулася навколо у неї мимоволі вирвався крик, який розбудив Зура. Це була їхня вчорашня стоянка на нічліг!!! Попередній день наче пропав, стерся! І вони удвох якимось чином перенеслися у просторі!

- Зуре, ми повернулися у вчорашній ранок! - Схопилася вона, схвильовано оглядаючись на всі боки. - Наче ми й не проходили той відрізок шляху! Чорт забирай, ти можеш мені це пояснити?!

Збитий з пантелику Зур з подивом оглядався навколо:

- Вражаюче! Але з цих краєвидів ми справді розпочали вчорашній ранок! Що це в біса таке?! Я добре пам'ятаю, ми йшли під палючим сонцем цілий день, ти підвернула ногу, я знімав твій біль, потім ми знайшли невелику затишну печерку на ніч і провели її гаряче. …Цього не може бути!!! Невже ...

- Все-таки деякі правила краще не порушувати, - зауважила Енн, бачачи розгубленість на його обличчі, дуже рідкісну, між іншим, картину, якщо врахувати, що Зур постійно впевнений у собі.

- Енн, - насупившись, промовив Зур, - дивися сьогодні уважно під ноги, дорогу ти вже знаєш.

- Небо ... сьогодні іншого кольору, і вітер посилився.

- Ти маєш рацію, значить, скоро ми станемо свідками грози в горах.

- Дощ це добре, - Енн із захопленням зітхнула, - дощ це вода.

Вдруге цей відрізок вони подолали набагато швидше, вже без тілесних ушкоджень і без виснажливої спеки. Гроза збиралася цілий день, скупуючись ліловими хмарами на горизонті, поступово затягуючи ними все небо, покриваючи мороком верхівки гір. Злива розпочала раптово, разом з оглушливим гуркотом грому, і вони ледь встигли добігти до тієї печерки, в якій провели сьогоднішню ніч.

Енн радісно заверещала, підставляючи під струмені порожню флягу одночасно жадібно хапаючи краплі губами. Дощова вода здавалася такою солодкою на смак, а волога прохолода рятуванням від втоми! Вона наповнювала флягу доти, доки не промокла. А Зур тим часом з якимсь дивним сумом мовчки спостерігав за нею з глибини печери.

 - На, попий! Ох і дощ, це щось неймовірне, - кинула вона щасливо посміхаючись, простягаючи йому важку флягу.

- Роздягайся, Енн, інакше змерзнеш, - стримано промовив Зур, - ти як дитина, дивився на тебе й дивувався.

- Зате ви, ваша високосте, надто подорослішали! Що, тягар правління старить вашу душу? - Зі сміхом помітила Енн, скинувши з себе весь одяг, стоячи перед ним відкрито у своїй оголеній красі. – Повторимо гарячу нічку і будемо вічно проходити цю ділянку шляху?! - але, помітивши, нарешті, його сумні очі, які з невідривним захопленням дивилися на неї, Енн насторожилася:

- Щось не так, Зуре? Чому ти такий?

Він мовчки повільно підійшов до неї і поклав їй руку на груди, де виднівся шрам, де чувся стукіт її серця. З тугою дивлячись їй у вічі, Зур прошепотів:

- Тут вже немає твого серця Енн ... тут б'ється його серце. Серце людини, яку ти дуже... любила. І любила не менше, ніж мене. Він, мабуть, був би щасливий дізнатися, що в грудях його коханої жінки живе його серце.

Тремтячи від цього болючого спогаду, Енн з гіркотою заперечила:

- В мені його серце, а в тобі моя душа! Якщо ти проклинаєш мене за це кохання ... що ж, але я все одно не можу зректися своєї пам'яті! Я дорожитиму цим спогадом… вибач.

Зур сумно посміхнувся, не припиняючи вдивлятися в її очі, в яких розлилася туга.

- Бун сказав, що ти його за це й покохала, що він був не таким, як я! А який я, Енн? - його виразний погляд просто зводив її з розуму, але вона продовжувала слухати його біль. - Ти помилялася, говорячи, що я не вмію прощати! …Жоден з химер нізащо не пробачив би тобі твого найпершого зв'язку з цим солдатом! А я зламав свою справжню суть …заради тебе! Я виніс це відчуття у твоєму серці! Я залишив його живим навіть після того, як він потрапив на наш корабель. А химери ніколи не ділять свою жінку! Ти була мені потрібна як повітря! Я почав дихати тобою ще з дитинства. Вже тоді я знав, що в тобі житиме моя душа. Я оберігав тебе всі ці роки як міг, і любив. Тому я не зміг зрозуміти, чому ти кинула мене тоді, понад чотири роки тому! Для мене це було все одно, що розірвали мою душу, прибивши кожен шматок розпеченим цвяхом. Мій світ став чорним. …А потім ти знову повернулася. І мені хочеться в тебе запитати, чи вчинила б ти так знову, якби знала, що можеш залишитися? І чи ти зможеш мене любити, бо я не такий, як він?