Глава 52

Її повіки смикнулися. Енн видала слабкий стогін, судомно стиснувши пальці, які одразу ж накрила чиясь тепла долоня. Вона спробувала заговорити або хоча б розплющити очі, але ні те, ні інше у неї чомусь не вийшло.

- Чччч, Еннжі все добре, - прозвучав тихий голос Буна. - Тобі зробили операцію, ти одужуєш. Потім, все скажеш потім. Я буду поряд і не пропущу жодного слова.

Коли наступного разу Енн розплющила очі, Бун справді сидів поруч. Помітивши її пробудження, він грайливо усміхнувся:

- Просто люблю дивитися, як ти спиш. Щоправда, зараз тебе складно розрізнити на цих білих простирадлах, але думаю, що з часом ти перестанеш з ними зливатися. Привіт, Енн.

- Буне ... я ... давно, - її хрипкий голос злякав навіть її саму.

- Операцію зробили три дні тому. А відколи ми відлетіли з Химера, минув тиждень. Уявляєш, твої брати мало не побилися зі мною, вирішуючи, хто чергуватиме біля твого ліжка. Але я, застосувавши всі чудеса красномовства, переконав їх, що я нетральна кандидатура, яка може бути поруч із тобою, не викликаючи сплесків емоцій. Адже ми з тобою вже багато чого пережили, я звик бачити тебе в будь-якому стані, і ця бліда примара на ліжку мене анітрохи не злякає, а ось твої брати занадто вразливі.

- Буне... - Енн потягла його на себе, щоб він нахилився ближче, - я ... .... бачила ... Ілая. …Він говорив зі мною. Чиє…

серце ви мені… вшили? - Прошепотіла вона насилу, уважно дивлячись йому в обличчя.

- Людське серце, Енн. Ти просто видужай. Я знаю, ти сильна, хоч і прикидаєшся іноді плаксою, ти зараз маєш зміцніти, встати та змитися звідси. Домовилися?

Енн кивнула, і задоволений Бун поцілував її в чоло. В цей момент вона не бачила його очей, в яких майнув смуток. Бун, звичайно ж, знав, чиє серце б'ється у грудях цієї дівчини. А ще поки він сидів поруч, слухаючи її подих та настирливий писк кардіоприладів, Бун раптом усвідомив усю іронію своєї долі. Він дуже чітко для себе зрозумів, що найближча у світі для нього людина – це Енн. І ця прихильність до неї вже переросла його початкову подяку до неї, потім дружбу і симпатію, потім дружбу і пристрасть, тепер ця прихильність стала таким собі святим спорідненим почуттям. Йому вже не потрібно було домагатися її уваги, своїм складним характером крутого хлопця підтримувати її інтерес до себе, він навіть не хотів близькості – все, що йому було потрібно, це бути поряд і знати, що вони є в житті одне одного, і що це непорочний зв'язок триватиме все їхнє життя.

 І Енн прагнула одужати якнайшвидше, вона відчувала в собі нові сили, бажання жити! Вона терпляче терпіла всі процедури, мріючи, коли їй, нарешті, знімуть шви.

Її нове серце напрочуд легко та швидко приживалося, зливаючись з її організмом, наче воно було виліплене з тих самих клітин. А головне, вона більше не відчувала цього ниючого болю.

- Все просто чудово, Енн! Я дуже задоволений, як відбувається реабілітація, - промовив Натан, повільно йдучи з нею під руку коридорним відсіком. - Ти одужуєш на очах. Як добре, що ми встигли!

- Натане, хто донор? - прямо запитала вона, тримаючи його під пильним поглядом.

- Боже мій, яка різниця, головне, що воно тобі підійшло. Ну, якщо ти так переживаєш, я обов'язково дізнаюся і розповім тобі, - кинув Натан, переконливо посміхаючись. - А ось і твої брати пірати. Залишаю тебе на них. Скоро побачимося, треба мчати, станція це просто ціла купа турботи.

Енн проводила його очима, чекаючи, коли підійдуть ближче Мак, Лакур, Жако та Сеярін.

- Еннжі! Ти просто воїн сіхай, який повстав із мертвого тіла! – видихнув Жако, змушуючи інших замислитися добре це чи погано.

- Ми бачилися тільки вчора, а сьогодні ти вже помітно погарнішала! - Обіймаючи її, мовив Лакур.

- Що ти її весь час хапаєш! Вона така тендітна, а ти такий незграбний велетень, який не відчуває силу своїх лап, - пробурчав на нього Сеярін. – Весь час треба пильнувати, аби ти чогось не втнув!

 - Ох, Енн, якби ти знала, як за ці два тижні вони обидва мене дістали! - Мак закотив очі. – Я вже не знаю, куди ховатися від їхніх вічних пікіровок!

- Ви зв'язувалися із батьком? Запитували, як там Зур? – стурбовано поцікавилася Енн, не звертаючи уваги на словесну дуель своїх братів.

- Тіар чекає на наше повернення. Зур живий, але в жахливому настрої, - відповів Мак.

- Послухай, Маку, адже в тебе є цей підслуховуючий прилад, правда? – її сірі очі звузилися з таємничим змовницьким виглядом.

- Цікаво, а навіщо він тобі тут знадобився? – усміхнувся здивований Мак.

- Він мені дуже потрібний для прояснення одного питання. – ухильно відповіла вона. - То що принесеш? Сьогодні, коли Буна не буде. Знаю, що увечері він хотів поговорити з Натаном, і ось цю розмову я маю почути!

- У принципі, я можу це влаштувати. Підслухати для пірата – це вже виграти половину справи. Якщо ти так просиш, і щоб не хвилювати тебе зайвий раз, я прийду до тебе з ним, адже всі свої винаходи я зазвичай тягаю за собою. Добре, чекай на мене, - розтягуючи слова, з почуттям власної гідності промовив Мак, який так любив, коли оцінювали його таланти.

Викликавшись увечері побути з Енн, Мак швидко дістав свій компактний прилад, ввів задані координати, налаштувавши нейронний промінь і приготувався чекати. Енн так само з цікавістю затамувала подих, слухаючи звуки з мініатюрного динаміка. І ось, нарешті, Натан заговорив, вітаючи Буна:

- Привіт, Буне, сідай. Я намагався залагодити твоє питання з військовими, але в твоєму випадку вони надто категоричні. Командування вимагає твоєї видачі. Я, звичайно, ще можу спробувати, використовуючи свої зв'язки, але це буде не так швидко.

- Та забудь ти про це, Натане! Все одно я втечу разом з Енн, і на службу вже не повернуся. Ти ж знаєш, у мене там батько, та й за нею треба весь час доглядати.

- Вона сьогодні знову запитала мене чиє це серце, - зітхнув Натан. - Не знаю, поки їй говорити про це зарано, а раптом вона знову впаде у свою депресію. Але її організм напрочуд легко прийняв серце Ілая.