Глава 46

 - Професоре Мун, особисто ми не знайомі, але я багато про вас чув від Енн, та й ви, думаю, вже чули про мене. Мене звуть Бун Четмен.

- Так-так, звичайно, я в курсі подій. Ви були другом Ілая, - потискуючи йому руку, промовив Натан.

- Мене звільнили з-під варти після винесення вироку. На мене, на відміну від Енн, не поширюється недоторканність, - посміхнувся Бун, ніби повідомляючи якусь радісну новину. – У мене дуже мало часу, сьогодні мені необхідно відбути на місце розподілу, для відбування покарання. Але перед цим я хотів би побачити Енн.

- Боюся, Буне, якщо ви й побачите її, то, нажаль, вона не побачить вас, – тяжко зітхнув Натан. - Енн впала в глибоку депресію, вона вже не сприймає цю реальність, а живе у своєму світі, де Ілай живий, де вони разом. Це страшна картина! Особисто я цього вже бачити не можу, ніколи не чув, щоб ось так, із таким упертим мазохізмом можна було над собою знущатися! Ми спробували різні способи впливу на неї, але Енн не чує нас. Вона навіть не розмовляє з нами, вона розмовляє лише з Ілаєм.

- І що нічого? – насупився Бун.

- Повірте. На моїй дослідницькій станції достатньо засобів та методів, я до останнього не хотів застосовувати до неї психотропний вплив, але тепер мабуть доведеться вплинути на її свідомість за допомогою моделюючого протеза нейропсі.

- Ви хочете виліпити іншу Енн?!! - з презирливим обуренням вигукнув Бун. – Та це вже буде робот, а не вона! Ви у своєму розумі?! Вона ж ваша сестра, а не випробувана іграшка!

- Коли бачиш її в такому стані, то нічого іншого на думку не спадає! Я допущу лише незначне коригування, я допоможу їй думати інакше, бо Енн мені дуже дорога! - Зриваючись, прогримів Натан. – І я маю на це право. Як її старший брат, я можу приймати такі рішення, тим більше, що я серйозно побоююся за її серце!

- Все ясно, - стримано кивнув Бун, - адже я маю право її побачити?

Бун з болем закусив губу, коли побачив тіло друга, біля якого сиділа байдужа та згасла бліда дівчина, яка, тихо шепочучи, гладила Ілая по волоссю.

- Еннжі, - покликав її Бун, обережно торкнувши її за плече. Але вона, як ні в чому не бувало, продовжувала ласкаво гладити Ілая по голові, посміхаючись йому якоюсь шаленою та гіркою усмішкою. - Енн, подивися на мене! - І знову ніякої реакції.

Бун замислився лише на секунду, змірявши Натана поглядом:

- Значить так, пане вчений брат. Я бачу, що ви все ж таки погано знаєте Енн, а я вивчав її складний характер цілих чотири роки. Нас із нею пов'язує дещо більше, ніж просто спільна служба, я зобов'язаний їй життям. Коротше, я вчиню по-своєму і сподіваюся на вашу розсудливість. Тому що, по-перше, я це роблю заради неї, а по-друге, я фізично сильніший і втрачати мені в принципі вже нічого! — З цими словами, Бун безпардонно згріб Енн в оберемок, перекинувши її собі через плече і попрямував до виходу, не звертаючи уваги ані на приголомшеного Натана, ані на дівчину, яка почала щосили бити його по спині.

- Куди ти її тягнеш, Буне?! - оббіг його спереду Натан, маючи намір перегородити дорогу.

- Я забираю її з собою на Креш! Нехай послужить зі мною Імперії у найпівнічнішій точці цієї планети! Її треба струсити, змінивши природними умовами її реальність. З собою впоратися зможе тільки вона сама, щоби залишитися собою! Краще зберіть її речі та запакуйте ліки! Прошу, Натане, не змушуйте мене йти на крайні заходи, попереджаю, я можу бути надто неврівноваженим!

Натан ще раз глянув на Енн, яка виривалася в німій істериці, і важко зітхнувши, поступився цьому молодому чоловікові, який так віддано захищав його сестру.

- Залиште ваші координати, я постійно буду з вами на зв'язку. Якщо знадобиться, особисто прилітатиму для обстеження. Її треба берегти, - втомлено промовив учений, допомагаючи Буну посадити дівчину в пасажирське крісло.

- Саме цим я й займаюся вже кілька років, - процідив Бун, зв'язуючи їй руки.

 Планета Креш, що входила до складу Імперії, знаходилася в двадцятому секторі галактики Пегас, контрольованому імперськими військами. Значну частину її населення становили гуманоїди, які істотно відрізнялися від раси людей. Свого часу Креш зазнавав частих нападів з боку скворанців, і жителі планети попросили захисту у Імперії. А оскільки це співпадало з інтересами великих вождів, то Імперія з радістю прийняла до свого складу відсталу цивілізацію, в черговий раз розширивши свої межі та отримавши доступ до ресурсів, звісно, надавши можливість увійти в життя Креша технологічному прогресу.

Крешанці були досить суворі та замкнені, століттями виживаючи у жорстких природних умовах вічної мерзлоти. Ця боротьба зробила їх сильними, витривалими, невибагливими та терплячими істотами, з розвиненим інтелектом. Крешанці обережно і з побоюванням пристосовували до свого напівдикого способу життя новітні технології імперського прогресу, оцінюючи його можливості. Тут не розробляли зброю, не будували кораблів, тут видобували цезарій – дорогоцінний метал.

Буна Четмена та Енн доставили на найвіддаленіший блокпост Імперії. Саме тут, у цій північній точці Креша, і мав відбувати своє покарання тепер вже рядовий Четмен, змінивши попереднього ув'язненого.

Переставши битися в істериці, дивлячись на всіх ненависними очима, Енн, здавалося, змирилася зі своїм ув'язненням, оглядаючи все байдужим та порожнім поглядом. За час польоту вона так і не промовила жодного слова.

Бун скептично озирнувся, оцінюючи умови в бункері блокпоста, де вони мали жити та працювати.

- Умови життя, я сказав би, надто аскетичні, - промовив він. - Ну, що втихомирилася? - глянув він на Енн, яка байдуже стояла поруч, і раптом розсміявся. Його плечі нестримно здригалися від його уїдливого сміху, поки він, нарешті, не видавив:

- У мене б не було такого насиченого життя, якби не ти, Енн! Ось це все, - Бун обвів навколо рукою, - завдяки тобі! Подумати тільки, я був капітаном другого рангу, найкращим пілотом військової бази «Аватар-4»! Відзнаки, привілеї за відмінну службу, нормальні умови життя, будинок на Везі, гроші, дівчата зрештою! І ось тобі маєш! Я тут, з тобою, серед крижаної пустелі на морозі, повинен сторожити цей підземний бункер звичайним рядовим із цими кайданами на нозі! - Бун вказав на мікрокопа, датчик з вибуховим механізмом, який фіксував його віддалення від бункера. – Правда ж здорово?! А головне, яка різноманітність та краса! Суцільний білий колір, мороз, який роз'їдає очі та радіус сто метрів! Зроблю більше і бух, мене нема! І ти нікуди звідси не дінешся, тут, крім нас, на сто кілометрів нікого живого. Ані транспорту, ані кухаря, ані м'якого ліжка, ані спілкування! З усіх благ у нас є пульт зв'язку, запаси їжі та термокостюми! Все, я виговорився, а ти говоритимеш чи ні?! - перевівши подих, Бун втупився в неї уважним вимогливим поглядом. Але Енн як і раніше мовчала, дивлячись в одну точку, і на її обличчі була все та сама маска порожнечі.