Глава 42

 - Гаразд, я мовчатиму. Сьогодні я вже довірився твоїм словам. Але скажи мені, як ти опинилась у кріслі оператора, адже твоя вахта скінчилася?

- Тебе задовольнить відповідь, що я просто відчула лихо?

- Не зовсім. А тоді чому ти так самозабутньо рвешся когось рятувати? Чому ти мені допомогла, адже ти мене терпіти не можеш?

- Можна подумати, я тобі дуже подобаюсь! - пирхнула вона, - в такі хвилини не думаєш про особисті симпатії, просто йде боротьба за життя. … Півтора роки тому, у мене на очах загинув мій брат Чео. … Мабуть, після цього я не можу зупинитись, коли бачу, що можу когось врятувати.

- А як роблять пірати, коли вони комусь завдячують життям?

- Вони стають названими братами, і певного моменту намагаються відповісти послугою за послугу. - Знизала плечима Енн. - Але тобі не треба морочитися на цей рахунок. По-перше, ти ніякий не пірат, і я, до речі, вже теж. А по-друге, роблячи свою роботу, я не чекаю жодних подяк!

- Де і як мені морочитися це вже моя особиста справа! - З властивою йому впертістю, сказав Бун. - Далі дійдеш сама, Ілай там, мабуть, тебе вже шукає.

І звісно, що Енн приховала від Ілая свій напад, пояснюючи своє легке нездужання втомою після напруженого дня. Наступного ранку, на її обличчі, як і раніше, світилася усмішка, а в очах був спокій та впевненість.

Поспішаючи перед вахтою до сніданку, де на неї вже чекав Ілай і як завжди вільні пілоти з їхнього підрозділу, які вже звикли проводити разом вільний від завдань час, Енн помітила Буна, який самотньо сидів за окремим столиком. І цього разу вона не пройшла повз, як зробила б раніше, а затрималася:

- Може вже досить сидіти в гордій самоті, і настав час приєднатися до нас? - Усміхаючись, по-дружньому запитала вона.

- Я задоволений, що ти приймаєш мене до свого фанклубу, але я навряд чи впишуся у вашу веселу компанію. Мені непогано й тут, - з почуттям власної гідності, відповів Бун.

- Як завжди у своєму амплуа, - зітхнула Енн.

- Так, і цю роль я здобув не без твоєї допомоги. Але це все забуто в минулому. - Зелені очі Буна глянули на неї з-під чорних насуплених брів. – Сьогодні після твоєї вахти я хочу зустрітися з тобою, – додав він тихіше.

- Це ще навіщо? – Здивувалася вона, кинувши погляд у бік свого столика.

- Так треба. Я сам знайду тебе, коли поряд не буде твоїх друзів. А зараз мені час на завдання, - покінчив зі сніданком, процідив Бун, заінтригувавши її своєю заявою.

- І що наш колишній офіцер другого рангу? - запитав Джим, коли Енн приєдналася до своїх друзів.

- Він сказав, що наша компанія заважатиме йому споглядати його власні думки, - стримано відповіла Енн, ніжно посміхнувшись Ілаю.

Пізно ввечері, коли вона вже майже спала, до них у каюту постукали.

- Хто це може бути? - пробурчала сонна Сара, піднімаючи голову з верхньої полиці.

- Я подивлюся, - махнула Тіна, підводячись на ноги. Її ліжко було найближчим до дверей. - Це тебе, Енн! - Покликала вона її. – І скажи йому, що це найгрубіше порушення статуту, для спілкування можна знайти інший час, а не коли люди відпочивають після роботи!

- Все, не кричи, я обов'язково скажу, більше цього не повториться, а раптом це щось термінове, - миролюбно промовила Енн, виходячи в коридор.

- Буне? Ти чудово вибрав час, — засмутилася вона, струснувши своїм розпущеним темним волоссям, яке вже відросло до плечей. - Ти чув, як вони обурювалися?

- Нічого переживуть. Я прийшов, коли зміг. Нам треба спокійно вдвох поговорити. Пішли!

- Куди пішли? - обурилася Енн стоячи перед ним в одній спальній білизні, в короткій білій майці і таких же шортах.

Але Бун не слухаючи, схопив її за руку і потяг за собою, звернувши перед постом чергових у якусь вільну каюту.

- Так, я дуже розсерджуся, якщо ти не поясниш мені навіщо стільки складнощів?! – гнівно блиснувши очима, промовила дівчина.

- Я хочу подарувати тобі одну річ. Мені вона була дорога як пам'ять, я зберігав її вже багато років, але тепер хочу, щоб ти це взяла собі! - Бун поліз до себе за пазуху і, взявши в свою руку її долоню, вклав у неї ланцюжок з дорогоцінного металу з незвичайним кулоном з мерехтливого цезарію у вигляді семи кінцевої зірки.

- Це ж піратський символ! - Здивовано вигукнула Енн. – Дуже коштовна річ! Звідки вона у тебе?

 Бун скривився, почесавши потилицю, затягуючи з відповіддю:

- У мене теж є своя таємниця, Енн. І я навіть не попрошу, щоб ти присягалася мені мовчати, бо знаю, що ти її збережеш у секреті. Цей ланцюжок з кулоном, - Бун доторкнувся до прикраси, яка лежала на її долоні, - зберігала моя мати. Це було єдине, що їй залишилося від мого батька, який покинув її ще до мого народження. Він так і не дізнався про моє існування. Але вона вперто зберігала йому вірність усе своє життя, доки не померла три роки тому. Лише перед смертю вона сказала, що мій батько був піратом. Мати померла з його ім'ям на губах. Я зберігав це на згадку про неї, а не про нього. Я знаю, що, незважаючи ні на що, ти дорожиш пам'яттю про піратів. Тому я хочу, щоб ти взяла цей кулон собі, тим більше, що його зображення є у тебе на зап'ясті.

- Але Бун, ця річ стає ще ціннішою, якщо враховувати що це твоя пам'ять про матір. Я не можу цього прийняти!

- А я наполягаю на цьому! Тому й притягнув тебе до цієї каюти, знаючи, що тебе доведеться довго вмовляти! І ти візьмеш це!

Енн в нерішучості зітхнула, з пильною увагою розглядаючи гравіювання на зворотному боці кулона:

- І як же звали твого батька, Буне? - Підняла вона на нього свої повні здивування очі.

- Тіар! - Невесело відповів він, а в Енн підкосилися ноги, і вона впала на найближче ліжко, знову хапаючись за серце.

- Енн, що знову? Енн! - Бун підскочив до неї, з тривогою хапаючи її за плечі.

- Це немислимо, просто неймовірно, просто не піддається жодній логіці, абсолютний фаталізм, - насилу прошепотіла вона, і її обличчя змінилося від хвилювання. - Ти мене доконаєш, Буне.