Глава 37

 З цього моменту Енн не могла зійти з корабля Натана.

…Вона навіть не попрощалася із ними, щоб не викликати підозри! Тепер вона вже кидала своїх братів! Свою рідну сім'ю, залишивши замість себе фальшивку, сподіваючись, що це захистить їх. Натан начепив на неї свій мініблокатор, але це не завадило їй ридати та відчувати жахливу порожнечу всередині. У її серце увійшов тужливий біль, якому вже не судилося звідти піти…

Натан досяг свого! Він повернув собі сестру! Енн мчала разом із ним на його кораблі, віддаляючись від Зура з кожною секундою, а в запаленому мозку дзвеніла лише одна думка – ніколи… ніколи… ніколи!

Весь зворотний політ Енн провела немов у прострації, не помічаючи часу, загубившись у реальності. Її дух знітився, ніби залишився навіки там, на Химері. Чому вона більше нічого не відчуває? У пориві відчаю вона люто зривала з себе блокатор, який бовтався у неї на шиї, але емоції та присутність Зура лише посилювали її біль і вона неохоче одягала блокатор знову. Це роздираюче катування понівечило її душу! Вона намагалася себе умовляти, що це був єдиний вихід, але десь у самому віддаленому куточку серця ховалися сумніви. Ці сумніви пускали повільну отруту, яка почала роз'їдати її зсередини непомітно. Щось усередині неї чинило опір цьому вчинку. …Вона так до кінця себе і не пробачила.

Натан не квапив її, ні до чого не примушував. Він привіз дівчину до свого житлового боксу на дослідницькій станції, де він жив та працював разом з Мірою. Вони спілкувалися з нею обережно, обговорювали поверхневі теми, захоплено розповідали про свою роботу, про майбутні плани. Але Енн більше прагнула самотності. Вона могла годинами сидіти на одному місці, дивлячись в одну точку. У цьому стані її думки були розсіяними та порожніми.

Як і казав Натан, тепер вона жила серед собі подібних, а сенс життя так і не з'являвся. Вона, як та планета, що зірвалася з орбіти, мчала в холодному космосі в нікуди. Минали години, дні, тижні, а порожнеча не зникала, зімкнувшись навколо неї щільним кільцем. Голоси Міри та Натана долинали до неї звідкись здалеку, частіше вона навіть не слухала, про що вони говорили, бо слухала лише свою порожнечу.

- Енн! - Поклавши руки їй на плечі, наполегливо промовив Натан, - я думав ти сильна! Скільки можна себе катувати? Все ж добре, припиняй ходити з таким похмурим виглядом! Вони живі, ти живеш! Життя продовжується, вносячи свої корективи! Потрібно йти далі, прагнути, домагатися! Я довго терпів і не втручався в твої сумні роздуми, але сьогодні вирішив поставити крапку. Усе! Досить, згадай, хто ти є, стрепенись! Крім твоїх егоїстичних терзань, у світі є ще купа вируючих емоцій. Цікавість, азарт, цілеспрямованість, радість, сміх, подяка, завзятість, любов зрештою! Коли ми повернулися, я дав тобі слово, що нічого не повідомлятиму Ілаю, я це слово тримаю, але невже ти не хочеш побачити його, сказати йому, що для нього ще не все втрачено? Такими почуттями не розкидаються, Енн! Він дуже позитивна та гідна людина. Я хочу тобі повідомити, що ми зараз перебуваємо неподалік станції «Аватар-4», де Ілай несе свою службу. Прокинься, нарешті!

- Усе? Ти закінчив свою лекцію? - стримано та байдуже сказала вона. – Дякую за опіку та турботу, але дозволь мені самій приймати рішення. Не треба на мене тиснути! Не бійся, я не стану для тебе тягарем!

- І тобі дякую, Енн, за твій чуйний та грубий тон! – сердито кинув Натан, ображено покидаючи її кімнату.

Якби вона могла знайти в собі сили стрепенутися, вона давно б це зробила! Енн і сама вже хотіла вирватися з цього смертельного виру туги та розчарування.

- Надто пізно, - шепотіла вона сама собі, стискаючи в руці ненависний блокатор, - вже надто пізно відступати!

Ілай, звичайно ж, міг допомогти їй знайти себе, але вона боялася знову з'являтися в його житті, щоб не завдати йому болю. Енн вже почала думати про те, що приносить одні нещастя тим, кого любить. Але з іншого боку, вона була згодна з Натаном - так вона більше не витримає.

Через дві години Енн розшукала Натана, поставивши йому одне-єдине запитання:

- Як я зможу потрапити на військову базу?

- Я замовлю тобі перепустку під свою відповідальність. Можеш нічого не боятися, на тебе поширюється недоторканність. - Все ще хмурячись промовив Натан, але вже подумки радіючи, що на неї подіяли його слова.

На величезну військову базу вона справді потрапила безперешкодно, де її зустрів черговий військовий комендант випускного сектора.

 - Нам надійшов запит із «Азимуту» і ми готові надати вам тимчасову перепустку. Якою є мета вашого візиту на «Аватар-4»?

- Мені необхідно зустрітися з офіцером Ілаєм Бошем, код КМ-157, - стримано відповіла дівчина, озираючись на всі боки.

Черговий комендант розкрив перед собою голограму візуальної карти вильотів і почав її уважно вивчати.

- Офіцер Ілай Бош перебуває на завданні. Час його патрулювання закінчується через дві години, ви можете почекати на першому ярусі. Вас проводять.

Енн згідно кивнула, пішовши за конвоєм в одну з відкритих ніш коридорного відсіку. Солдати стали по різних кутах, чи то охороняючи, чи то тримаючи її під вартою. Їй нічого не залишалося, як підперти спиною стіну.

Очікування, як на зло, тягнулося повільно, навмисне нервуючи і так змучену дівчину. Енн стояла, міряла кроками нішу, виглядала в проліт коридорного відсіку, яким постійно снували солдати та офіцери групами чи поодинці. І раптом одне обличчя їй здалося дуже знайомим. Офіцер, кинувши убік короткий погляд, теж упізнав її. Зупинившись, він зміряв її поблажливим поглядом зелених холодних очей.

- Оце зустріч! - Зарозуміло сказав він.

- Буне! Вже дослужився до старшого офіцера другого рангу? Вітаю! - Фамільярно кинула Енн.

- Та вже, поки Ілай ганявся за піратами, зневажаючи честь військового, я впевнено йшов до своєї мети!

- З такою злобною міною ти, напевно, дослужишся і до генерала першого рангу! - Не зводячи з нього уважних очей, зухвало помітила вона.