Глава 34

 - Але й це ще не все, - Натан зам'явся. - Так як сіпат з'єднує душі, то якщо один з партнерів гине фізично, другий помирає відразу, навіть якщо його здоров'я було бездоганним. У сіпаті не передбачено розлучення, він пов'язує до смерті. Сіпат дуже сильне почуття навіть для химерів, згодом його стали вважати небезпечним, тому самі химери розвивають сіпат лише в поодиноких випадках, побоюючись за свої життя. І... я не знаю, що буде, коли вороги правителя Химера дізнаються, наскільки він тепер уразливий. Адже якщо заподіяти біль Енн, цей біль відчує і Зур. По-моєму, він ще й сам не збагнув, що таке сіпат, бо хлопчик химер з дитинства не ріс серед своїх родичів, а старий пірат ймовірно не володів подібною інформацією. Або володів, але не зміг завадити, не встиг усе пояснити. Якщо Енн загине - Зур відразу помре. Якщо Зура вб'ють – перестане битися серце моєї сестри. Ось у принципі, в чому і полягає трагедія. Коли Зур усвідомить всю небезпеку, якщо йому, звичайно, не набридло жити, він спробує забрати Енн, щоб убезпечитися. І Енн буде змушена все своє життя провести на Химері.

- І? …Та я просто не вірю! - Вибухнувши, закричав Ілай. - Це не трагедія - це просто кінець! Це ж неможливо зрозуміти та прийняти!

- І що, ніяк не можна ліквідувати цей зв'язок, роз'єднати ці енергетичні субстанції? – недовірливо запитала Міра. – У це справді неможливо повірити, у наш час і з нашими біотехнічними можливостями!

- Я над цим працюю! - Упевнено заявив Натан. - Я будь-якими силами звільню тебе, Енн! Ти маєш жити своїм життям, а не примхами химера.

І тільки на втомленому обличчі дівчини не відобразилося жодних емоцій. Почуте вона сприйняла як належне, ніби давно вже чекала цих відповідей. Не було ані приреченості, ані страху, ані злості – лише спокій. Впевненість, яку їй зараз посилав Зур, вона відчувала його захист і віру в те, що так судилося.

- А може, не треба нікого звільняти, Натане? - Сказала вона, - може, це і є моє життя? Я не хочу відмовлятися від братів, від батька. Вони – це і є мій шлях. Це вже прописалося у мене в свідомості. Я Енн, дочка пірата Тіара, а дівчинка Анелла, дочка вченого, загинула під час пожежі. Я ніколи не буду так прив'язана до Імперії, як ви.

- А до мене? – тихо спитав Ілай. В його очах було благання та страх втрати. Мабуть, для нього це була найстрашніша новина. Почувши його глухий голос, Енн відразу поникла, боячись знову поглянути в ці сині рідні потемнілі від болю очі.

- Не вся моя душа належить Зуру, і він це знає, - заговорила Енн, - є ще мала частина, яка відкидає його владу. Але доля давно розпорядилася інакше – я маю бути поруч із Зуром, і десь я цього навіть хочу. Але ти, Ілаю, будеш вічно коханий тією непокірною частинкою моєї душі. Якби я знала молитви, я молилася б за тебе щодня. Якби у мене народився син – я б назвала його твоїм ім'ям. Коли я дивлюсь у чисте синє небо – я бачу твої очі. І якби моя доля склалася інакше – люблячи тебе, я була б найщасливішою жінкою в галактиці, але… не склалося. В мене більше немає вибору! - Коли Енн замовкла, її очі наповнилися сльозами смутку. Здавалося, що саме зараз вона вирвала Ілая зі своїх грудей.

 Ілай, зігнувшись та затуливши обличчя руками, опустився на стілець. Власне почуття душевної муки змусило Енн підійти до нього і міцно обійняти. Притискаючи його голову до грудей, Енн розплакалася, не зважаючи на присутність брата та його дружини.

- Вибач, мені, Ілаю! Пробач, мій коханий! Я так хочу, щоб ти був щасливим, але ти зможеш жити без мене, я знаю, ти сильний. А він не зможе. … Я цього більше не винесу! - Поцілувавши його на прощання в маківку, Енн стрімголов вискочила з будинку. І цього разу Ілай не помчав навздогін.

Швидко зібравшись, він стрибнув у буфер.

- Ілаю, я прошу тебе, не роби дурниць! - Серйозно зауважив Натан, проводжаючи його. - Що б вона не говорила, але я придумаю, як обдурити сіпат. Мені потрібна моя сестра, а тобі твоя кохана дівчина, ми дамо їй вибір.

Нічого не відповівши, лише коротко кивнувши на прощання, Ілай зник з поля зору.

Енн з'явилася тільки після того, як згустилися сутінки. Мокра, бліда, з виснаженими втомленими очима. Міра зустріла її на порозі, спробувавши посміхнутися, але здавалося, Енн дивилася крізь неї. На голос Натана вона відгукнулася лише з третьої спроби.

- Енн, зрештою, нам треба їхати, і негайно! Збирайся, ти, звичайно, летиш разом зі мною!

- Давай попрощаємось тут, Натане, - розбитим та тихим голосом промовила вона, - я не полечу із вами. Зур послав до мене братів.

- Звідки ти знаєш, ти відчуваєш його емоції, а не думки!

- А Зур непростий химер, він значно відрізняється від своїх одноплемінників. Чи це його виняткова особливість, чи то дається взнаки його приналежність до великого роду правителів, я не знаю, але те, що я відчуваю, це більше ніж просто його емоції та почуття. - Енн з усією серйозністю глянула на брата. – Тому ми попрощаємось тут, і, роблячи висновок із усього почутого, я не знаю, чи зможемо ми побачитись ще раз.

- Але ж я не збираюся з тобою прощатися! Ти говориш це з таким фаталізмом, ніби це навіки! Я не маю сумніву, що дуже скоро я знайду тебе! - Упевнено заявив Натан, насупившись. - До зустрічі, Енн! - Він міцно обійняв її, погойдуючись з боку в бік.

- Тримайся! – співчутливо посміхнувшись, кивнула Міра. - Ви дуже схожі з Натаном, він такий же впертий, як і ти!

Енн довго сиділа на березі, вдивляючись в морську рубінову далечінь, що плескалася біля її ніг, зітхаючи разом із нею в унісон та підтримуючи її глибокі роздуми.

Своїми пробами та помилками, іноді ми ведемо відчайдушну боротьбу зі своєю долею, а вона знову й знову повертає нас на місце, змучених та розчавлених від своїх численних та марних спроб повстати проти своєї долі. Вона вже втретє розлучалася з Ілаєм, і щоразу було все болючіше. Стільки ж разів вона розлучалася і з Зуром, але щоразу він повертав її до себе. Доля вперто притягувала їх один до одного, маючи на меті якийсь прихований вселенський сенс, про який ніхто не збирався перед ними звітувати. Щось ми завжди безумовно знаходимо, але щось завжди втрачаємо.