Глава 23

 На її щастя, буфер вже пришвартувався у випускному відсіку «бронтозавра», випускаючи всіх на вихід. Енн вискочила першою, вихором промчавши повз Ілая, з однією лише істеричною думкою – знайти контейнер із медикаментами.

А після того, як Лакур сховав від неї майже всі ліки, це було досить складним завданням. Єдиний, повністю укомплектований контейнер, їй попався у схованці першої ніші загальної каюти. Незважаючи на тупий біль у плечі, Енн почала шукати пляшечку з білими капсулами.

- Он же знеболювальне, ти його пропустила, - промовив Зур, напустивши на себе байдужий вигляд, підходячи ближче. - Ти хотіла обробити мою рану.

 На секунду вона завмерла… потім, схопивши тюбик знезаражуючого анальгетика, озирнулася до нього:

- Так, звичайно, - дуже тихо прошепотіла Енн. І поки вона сумлінно обробляла його рани, Зур не спускав з неї терплячого погляду.

…Він мовчав, як і вона. І це мовчання, що так витончено лоскотало натягнуті нерви їм обом, ніби багатотонним важким катком, придавило її серце.

- Тепер твоя черга, - стримано промовив Зур, порушуючи тишу.

- В якому сенсі?

- Поки що в тому сенсі, що я хочу подивитись твоє плече, - посміхнувся Зур. Вже й забувши про цю свою рану, Енн слухняно зняла куртку комбінезону, дозволяючи йому обережно стерти кров та залити глибоку подряпину шипучим загоюючим гелем, продовжуючи коситися очима на медикаменти. Дочекавшись, коли він закінчить, Енн знову повернулася до них, знайшовши потрібні капсули.

- І скажи, навіщо тобі це потрібне?! – спритно вихопивши ліки з її рук, сердито запитав Зур.

- Я хочу ковтнути пігулку та, нарешті, заспокоїтися. Зараз мені треба заснути і ні про що не думати, а без снодійного я не засну! Зуре, віддай!

Зур демонстративно відкрив пляшечку, витягнув звідти лише одну пігулку, поклавши її собі на долоню, а решту сховав до кишені:

- На, бери. …Ти думаєш, тобі це допоможе? Хіба щось зміниться, після того як ти прокинешся? Що і кому скажеш, Енн? Особисто я не хочу чекати ще кілька годин, поки ти боротимешся зі своїм боягузтвом.

- Це не боягузтво! Це якесь чортове божевілля! - Крикнула Енн, - мені потрібен перепочинок, я не можу так більше! Не муч мене, Зуре!

- Радість моя, а тобі не здається, що ти теж можеш когось мучити? Знову гратимемо? Добре, давай пограємось! А потім ти знову скажеш, що любиш нас обох, тільки по-різному?

Вона дивилася на нього на всі очі, важко дихаючи... і мовчала, не в змозі відірватися від погляду цих мінливих очей, які знову притягували її до себе своїм владним магнетизмом незрозумілої пристрасті. Зур поривчасто пригорнув її до себе, притиснувши до свого оголеного торса:

- Я мучу тебе, Енн? - Прошепотів він, - Я тільки хочу переконатися, що наш із тобою зв'язок так само нерозривний, що ти, як і раніше, належиш мені. Що те маленьке бунтарство, що ховається в твоїй душі, тебе не загубить. Я хочу, щоб ти мені відповіла!

Уперто не вимовляючи жодного слова, замість відповіді, вона, обхопивши долонями його обличчя, гаряче поцілувала його в губи, змушуючи Зура втратити над собою контроль. Піднявши її за стегна, він притиснув її до себе ще сильніше, віддаючи цьому поцілунку всю силу властивого йому бажання дихати її душею.

…Лакур якраз показував Ілаю корабель. І коли перед ними відчинилися двері в спільну каюту, вони раптово стали свідками цього повного поглинаючої пристрасті поцілунку. Ця сцена розпеченою печаткою, одним ударом відобразилася в серці Ілая, чітко окреслюючи картинку: де були руки Зура, як Енн його обіймала, і з якою жадібністю вони цілували один одного. В погляді Ілая було стільки болю, що Енн із жахом шарахнулася від Зура. Вихопивши з його долоні свою пігулку, вона вискочила з каюти як ошпарена. Зате Зур з величезною цікавістю спостерігав за реакцією солдата, і та мука, що застигла на обличчі Ілая, доставила йому величезне задоволення.

- Наскільки я пам'ятаю, це спільна каюта, а для ваших любовних справ ви маєте ваші особисті нори. Я не хочу спостерігати «це» перед своїми очима, – невдоволено пробурчав Лакур.

 - Добре, наступного разу я врахую твою раниму психіку, – кинув йому Зур. - Але я дивлюся, наш друг теж виявився дуже вразливим. Не треба так переживати, солдате! Наскільки я розумію, ваша подружня пара була лише ілюзією. Ти приймеш це, якщо не захочеш здохнути! - Далі йому явно вже не хотілося продовжувати, невдоволено хмурячись, Зур повільно покинув каюту, залишаючи Ілая тліти від свого болю.

- Вона... називала його своїм братом, - насилу видавив Ілай, не знаючи куди подіти руки від розпачу. Він сказав це швидше самому собі, але Лакур вирішив, що якраз настав слушний момент прояснити солдатові цю ситуацію. Кілька разів шумно зітхнувши, він заговорив:

- Розумієш, всі ми тут названі брати, але ми справжнісінька сім'я! Зур - це витривале багатолике чудовисько, живучий монстр, що висвердлює мізки, тримає все під своїм контролем, заряджає всіх нас своєю силою, вражає своїм гострим розумом і заслуговує на довіру своєю братерською відданістю. Але повітрям цього химера є Енн. Він дихає нею! Його хамелеонська душа скопіювала її душу та приклеїлася до неї. Свою жінку химери обирають один раз як і життя. І якщо ти відніматимеш у нього це життя – ми самі тебе вб'ємо, навіть без його прохання. Тому що коли Зур про все дізнався, про тебе з Енн - він змусив усіх нас жити в пеклі, і Енн кілька разів мало не вирушила в інший світ через свою помилку. Так що помилок більше не повинно бути! Ти зрозумів мене?

- Я зрозумів, що... потрапив у пекло, – процідив Ілай.

І тільки у своїй каюті Енн відчула, що насправді спати вона не хоче, просто не зможе. Поклавши пігулку снодійного на самому видному місці, вона почала ходити з кута в куток. Іноді вона сідала на край ліжка, нервово барабанячи пальцями, потім схоплювалася і заходилася ходити знову. Думки! Наче голодні черв'яки вгризалися в серце, висмоктуючи сили та залишаючи в ньому порожні дірки. Енн вже знала, який вона має зробити вибір, вона просто не уявляла, як вона житиме далі поряд із ним. Вона підбирала слова, які мала сказати йому. І найбільше в світі вона не хотіла завдавати йому болю!