Глава 19

 Але вона не відгукувалася, він не чув за дверима жодного шурхоту. Зур розбігся і з розмаху врізався у двері. На його крики вже за звичкою примчали решта.

- Як відчинити ці чортові двері, Маку?! - Закричав Зур. - Давай швидше, з нею там щось не так!

Мак злякано почав безладно ритися в кишенях поки не витягнув звідти маленьку чорну коробочку, піднісши її до замку. Пролунало клацання, і двері ковзнули вбік.

Вона чомусь лежала на підлозі бліда наче смерть, з таким напрочуд спокійним обличчям, що їм стало моторошно. Схвильований погляд Зура впав на купу з ліками.

- Пульс ледь промацується! – швидко промовив Мак. – Якщо спробувати промити шлунок, може ще вдасться її врятувати! Все залежить від того, що вона випила.

- Догрався! - прогарчав Лакур, дивлячись на Зура, - адже ти хотів її смерті, ось вона тобі її й подарувала!

- Ніколи зараз з'ясовувати стосунки! - крикнув Мак. - Лакуре, йди, будеш її тримати. Сеяріне, пошукай трубку! Жако тягни чисту воду. Зуре, набери шприц із адреналіном! - Мак стягнув з Енн верхню куртку, простягнувши руку за шприцом. - Давай швидше, Зуре. Потрібно вколоти прямо у серце!

- Я сам! – глухо промовив той. - Тримайте її міцніше! - Чіткий удар шприца і через секунду її тіло вигнулося в дугу, але вона так і не отямилася. Тоді Мак майстерно ввів їй у стравохід трубку, через яку почали повільно заливати воду.

- Давай же, Енн, пий! – примовляв він. - Потрібно спробувати привести її до тями. Спробуємо електрошок! Тягніть вольтер! - Мак поводився так зібрано, немов щодня тим і займався, що відкачував людей.

- Ну що, вистрілиш ​​у неї? - Простягаючи Зуру вольтер, сказав Сеярін, і хоча це було сказано без емоцій, в його голосі чітко було чути знущання. Зур вирвав у нього з рук зброю, вдаривши Енн слабким розрядом струму. Нарешті, вона все-таки прийшла до тями, розплющивши свої величезні очі.

- А тепер треба, щоб її вирвало, - вставив Мак зі знанням справи.

- Давай я! – знов підхопився Зур.

Цю процедуру повторили ще двічі, поки Мак остаточно не переконався, що шлунок вони їй все ж таки промили.

- Ну, а тепер їй треба поспати. Тільки хтось мусить залишитися та приглянути.

Енн спала довго. Спочатку з нею сидів Лакур, потім Жако, потім Мак, Сеярін і знову Лакур. Зур до її каюти так і не заходив.

Енн підняла важкі повіки і скривилася від головного болю. Над нею тут же нависло його обличчя Лакура, і волохата рука почала мацати її пульс. Але Енн вирвала свою руку, невдоволено прохрипівши:

- Навіщо ви це зробили, хіба я вас просила? Я все одно це зроблю, і він не зможе мені завадити.

- Еннжі, як ти могла?! Я від тебе такого не очікував, ніхто не очікував, навіть Зур. Я думав, ти боротимешся за себе, - обурено промовив Лакур. - Завжди така щира впевнена і сильна, і раптом здалася!

- Набридло! Який у цьому сенс?

 - Ну, про всяк випадок, усі медикаменти ми вже сховали. А також зброю, гострі предмети та інші «атрибути», щоб більше тебе не відвідували такі дурні думки.

Вона раптом слабо розсміялася скрипучим сміхом. Із запаленого горла пролунав чужий старечий голос:

- І ви думаєте, що цього достатньо? Ха, та в мене ще лишився величезний вибір. - Змучене обличчя скривилося, неначе від болю, - Коли знищують твою душу – хіба є сенс жити тілу? Я не дам йому мене гнобити та розщеплювати зневагою, щоб потішити свою скривджену химерську гордість! І я не його власність, бо останнє слово, коли мені можна померти, все одно буде за мною!

Вони навіть не підозрювали, на що може піти зневірена жінка! Навіть якщо вони відібрали у неї ножі, зброю, пігулки, мотузки і все інше, у неї все ж таки залишилася найсильніша її зброя - тверда воля! Затуманена гіркотою воля обрала для неї безповоротний шлях, де образою кричало безвихідне кохання.

Енн вчинила страшенно просто - вона перестала їсти. У цьому її рішенні у неї прорізалася дивовижна впертість. Те, що їй приносили брати, вона ховала чи викидала, тож ніхто з них навіть не здогадувався, що вона задумала. Поки днів через п'ять Мак не звернув увагу на її дивну слабкість та худобу. Її голос став дуже тихим, і вона перестала вставати з ліжка, поступово заповнюючись повною байдужістю до оточення. Занепокоєний цим Мак нахилився, щоб поправити простирадло, і на свій подив виявив цілі запаси їжі в проміжку між ліжком та панеллю.

- Чому ти... чому ти... Енн, коли ти останній раз їла?! - Прозрілий брат майже кричав, злякано трясучи її за плечі. – Значить, ось що ти вирішила? Ану, піднімайся, треба щось з'їсти. Припини, Енн!

Слабо посміхаючись, Енн крутила головою, ухиляючись від їжі. Як не намагався Мак: умовляннями, погрозами, благаннями змусити її проковтнути хоча б шматочок – вона лежала мовчки, стиснувши зуби, із загасаючим вогнем у очах.

Вчотирьох, брати впевнено увійшли до пілотської рубки. При одному погляді на їхні такі різні обличчя безпомилково вгадувалася тверда рішучість та тривога. Першим заговорив Мак:

- Зуре, треба кінчати із цим! Це переходить усі межі, ми не будемо сидіти та спокійно дивитись, як вмирає наша сестра! Ви вже дістали нас зі своїми особистими гойдалками!

- Вона не їла вже п'ять діб. Ти ж давно не бачив її, то йди, поглянь, лежить відчужений скелет, не Енн, а лише тінь одна залишилася! – нахмурився Жако, через що його й так недоброзичливий вираз обличчя став майже зловісним.

- Ні, ти скажи нам одне, Зуре, ти хочеш, щоб Енн померла? - гаркнув Лакур, втрачаючи терпіння.

- Якщо вона відмовляється їсти, то треба нагодувати її силою, а не потурати її істериці! – огризнувся Зур, невдоволений такою масовою атакою братів.

- Нічого не вийде, ми вже намагалися по черзі і всі разом! - Заперечив Мак, - у неї в голові немов спрацьовує якесь реле, і вся їжа, яку ми їй запхали з таким трудом, відразу виплескується назад. Вона одна замучила нас усіх чотирьох!

- Ти довів її до такого стану, отже, тобі й виводити! - З видимим спокоєм промовив Сеярін. - І ти не відповів на наше запитання. Зуре, ти хочеш, щоб Енн померла?