Глава 17

- Ти йди, - повернувшись назад, махнула Енн у бік корабля, - а я ще поблукаю трохи тут поряд, подихаю.

Недбало смикнувши плечем, Зур згідно кивнув, крокуючи у бік люка. Енн повільно, не поспішаючи, пішла вздовж корабля, огинаючи його ззаду. Присівши на невеликий виступ біля лівої опори, вона підвела голову, задивившись на зоряне небо. Мільярди розсипчастих блискучих візерунків. Чи не єдине заняття, що приносило раніше стільки заспокоєння та блаженства зараз сколихнуло всі її почуття, що нагромадилися в серці. Вся її ілюзорна оманлива реальність розбивалася разом із падаючими зірками. Енн відчула, що десь там, вдалині, на маленькій ледь помітній миготливій точці - може і зараз мучиться від думок її Ілай. Вона згадала кожне його слово, яке він сказав тоді на «Азимуті», про те, що постійно відчуває її у своїх думках, у своєму серці. Що де б вона не була – він чекатиме та віритиме. І про те, що для щастя відпущено так мало часу. Спогади змішалися з відчуттям смаку поцілунку Зура, і на Енн впала така тяжкість провини та розпачу, що, не стримавшись, вона гірко заплакала, здригаючись усім тілом.

Примружені очі химера спостерігали, як трясуться її плечі. Її тихий плач немов розпеченою сталлю заливався йому під шкіру, пробуджуючи в ньому його неприборкану суть.

Шурхіт кроків, і Енн відразу затихла, але він навіть не помітив, як одним ривком поставив її на ноги, притискаючи до обшивки корабля.

- Не бажаєш все-таки набратися сміливості та припинити робити з мене ідіота?! – прогарчав він. – Може вже досить розігрувати страждаючу жертву! Га? Скажи, Енні, чому ридаєш і що це таке?

Вона з переляком перевела погляд з розгніваного чоловічого обличчя на його долоню, яка тримала увімкнений веб-флеш. - Я хочу знати! Все, до кінця! – сердито прошипів Зур.

- Зуре, відпусти, мені боляче, - пораненим шепотом вимовила Енн.

- Мені теж! Це твій останній шанс довести мені свою довіру. Скажи мені правду, бо якщо я дізнаюся про все сам і не від тебе... ніколи тебе потім не пробачу!

Це був вже зовсім інший Зур, не той, що пів години тому! З його очей на неї дивилася жорстока лють хижака. Це була друга особа її брата!

- Я… я не знаю, як тобі все це пояснити, – почала вона. – І в тому, що сталося, немає моєї провини або моєї зради. І я, як і раніше, дорожу своєю сім'єю, всіма вами, пам'ятай це, будь ласка. Просто... я зустріла хлопця... солдата Імперії. За дивною випадковістю нас з ним поєднали в подружню пару…

З грудей Зура вирвався стогін сповнений гніву та розпачу. Він з розмаху вдарив щосили кулаками по залізній обшивці корпусу, прямо у Енн над головою.

- Що? - Тяжко задихав він, - Подружжя ... Продовжуй!

- Я не хотіла цього! Так склалося. А потім... потім я зрозуміла, що він не такий як усі. Що він не пес! Що він благородний, щирий, чистий, - з кожним словом, під мінливим страшним поглядом Зура, Енн все сильніше втискалася спиною в корпус, - Я відчула його самотність, його трепет…. Нас потягло одне до одного, - тут у Зура промайнув такий вираз обличчя, що Енн з жахом заплющила очі, - Ми були з ним близькі. Я із ним переспала.

 Це був ніби вмираючий зойк загнаного звіра! Розігнавшись, він усім тілом ударився об обшивку корабля і, піддавшись люті, Зур імпульсивно схопив її за горло, піднявши від землі.

Енн задихалася, вона бачила перед собою лише його очі, що налилися кров'ю. …Але раптом його самого обхопили спритні щупальця, обвиваючи шию та плечі, змушуючи послабити хватку. Зур відпустив її, різко обернувшись назад.

- Не заважай мені!!! – загорлав він на Сеяріна, з силою відштовхнувши того убік. – Я хочу убити її!

Енн впала на коліна, надриваючись від кашлю.

- Зуре, - застогнала вона, витираючи сльози, - Я не твоя власність, ти не можеш забороняти мені любити інших людей! Він врятував мене з мертвої планети, наплювавши на свій військовий статут. Він не ворог нам! Він любить мене, я знаю!

Зура рвали на частини дикі пристрасті, що на цю мить у ньому вирували. У гніві він жбурнув у темряву злощасний веб-флеш, і знову згріб Енн в оберемок, розлючено трясучи її за плечі:

- Як ти могла, погань, переспати з імперським виродком, який транспортує кріокамери?! З тим, хто вбиває наш народ?! Як ти могла так підло вчинити зі мною?! Ти зрадила нашого батька! Кажеш, любить він тебе, так?!! - Зур з силою штовхнув її на землю, замахнувшись, щоб ударити, але тут на нього з обох боків накинулися Сеярін та Лакур. От тільки в такому стані Зур не міг контролювати свою силу, що мчала з величезною швидкістю, здійснюючи аварійну посадку. Люто гарчачи, він розкидав обох братів, навіть не помітивши цього, знову діставшись до Енн, боляче встромивши свої пальці їй у плечі. Зур почав кричати, втискаючи її в землю:

- А ми хіба ніколи не рятували тебе?!! Я хіба ніколи не жертвував собою заради тебе?!! І це твоя подяка?!! Ти сама розтоптала нашу сім'ю! Ти зараз вистрілила у кожного з нас! А коли віддавалася мені, думала про нього, так?!! Я ненавиджу тебе, Енн!!!

…Зур продовжував гарчати та вириватися, коли брати, вчотирьох, відтягували його від сестри, яка майже втратила свідомість.

Енн перекинулася, скрутившись клубком та заскиглила, ударяючи кулаком по землі. Ніколи й нікому вона не побажала б такого задушливого відчаю та душевного болю, що розриває з середини! Їй було боляче за Зура. Вона навіть не ображалася на нього, Енн знала, яку вона завдала йому рану. Зараз вона валялася в пилюці, наче чиєсь вирване з грудей серце.

Пройшла ніби ціла вічність, відколи чорний смерч розпачу висвердлив у її душі величезну діру. На якийсь час Енн втратила відчуття часу, відчуття свого тіла та можливість сприймати світло чи звуки. Напевно, саме так і виглядає усередині чорна діра.

- Еннжі, - пробився до неї сумний голос Сеяріна, - ти що, все йому розповіла?! Краще б ти збрехала. Він перетворить твоє і наше життя на жах. Ходімо, я повинен відвести тебе та Тіара до селища знахарів.