Глава 14

Роздратований Натан вискочив у коридор. Біля палати Енн промайнуло кілька людей спец загону. Міра побігла слідом за ним.

Двері палати відчинилися і всередину стрімко увірвалося шестеро озброєних солдатів з двома офіцерами.

- Стояти на місці! Офіцере третього рангу, Ілаю Бош, ви заарештовані! Наказано терміново доставити вас на базу, де ви постанете перед військовим трибуналом за ігнорування наказів, за порушення статуту та зв'язок із піратами! - відчеканюючи кожне слово, голосно промовив один із офіцерів спец загону поки його солдати заламували Ілаю руки. - Так, цю теж забирайте! – вказав він на Енн.

- Дівчину не можна транспортувати, вона на стадії інтенсивної терапії, наслідки травми черепа та променевої хвороби ще повністю не локалізовані! – кинула Міра, забігаючи до палати.

- Переконливе прохання, лікарю, не заважайте нам виконувати нашу роботу. У нас наказ командувача. На вашому місці я не переживав би так про здоров'я злочинниці! Нічого з нею не трапиться, не розтрясемо! - гаркнув їй у відповідь офіцер.

Двоє солдатів грубо схопили Енн під пахви, витягуючи її з палати.

- Не чіпайте її, це помилка! Вона нічого спільного із злочинцями не має!!! - рвонувся Ілай, розкидаючи солдатів, але тут же був зупинений ручним вольтером, здригнувшись від удару струмом.

- А я все-таки дозволю собі втрутитися! - Упевнено заявив Натан, перегороджуючи дорогу офіцерам. – Цією станцією керую я, все, що тут відбувається лягає на мою відповідальність! Я накажу зачинити шлюзи та не випускати вас! Зв'яжіться зі своїм командувачем і повідомите, що якщо він хоче, щоб дівчина постала перед судом живою, то нехай дасть час моїм медикам поставити її на ноги! У теперішньому стані вона довго не протягне, а розвідці захочеться поставити їй ще кілька запитань.

Офіцер невдоволено скривився, кинувши на начальника станції презирливий погляд:

- Даю вам добу. Через двадцять чотири години я повернуся. Це ви правильно помітили – все під вашу відповідальність. Ви перешкодили виконанню наказу, вашу особисту справу буде взято на посилений контроль. Я залишаю своїх людей доглянути за дівчиськом. - Він коротко кивнув двом солдатам, які утримували Енн. І конвой рушив далі, силою потягнувши Ілая.

Енн задихалася від вируючих емоцій та відчаю, від цієї жорстокої несправедливості та безжалісності, що вторглася в їхнє життя. Зібравши всі сили, Енн крикнула йому в спину, вкладаючи в ці слова всю себе:

- Ілаю, я кохаю тебе!

Він спробував обернутися, але конвоїри вдарили його в спину.

 Далі Енн вже нічого не бачила, бо солдати затягли її назад до палати. Головний біль знову став нестерпним, в очах темніло, і вона почула голос Міри.

- Пульс став нестабільним, тиск зростає, введіть їй два кубики ЦП. І проскануйте мозок! - і Енн провалилася в забуття.

Прокинулася вона несподівано, наче клацнули перемикачем. Болю вже не було, тільки тяжкість та шум, але це не заважало думати. На ній залишався її одяг, медики більше клопотали над її головою. Зброю зняли, зате в неї залишався захований ніж! Енн нахилилася до щиколотки і міцно стиснула його в руці.

Солдати не чекали нападу, коли, обернувшись на шарудіння дверей, отримали удар ногою в голову. До горла одного з них був блискавично приставлений ніж. Енн відчула приплив нудоти, але, не послаблюючи хватку, гучно промовила:

- Спробуй тільки зробити дурість і твій напарник труп! Зброю на підлогу! Піднімайся, і ми всі втрьох повільно йдемо у напрямку системного блоку зв'язку! Не треба мене злити!

 Система відеоспостереження підняла тривогу. Служба безпеки станції відправила своїх людей оточити порушника, але Натан і тут вчасно встиг втрутитися, наказавши відкликати охорону. Його шокувала і обурювала ця ситуація, але щось глибоко всередині підказувало йому, що цій дівчині потрібна його допомога. Він тільки звикав до думки, що це його рідна сестра. І він відчував, що зобов'язаний з цим розібратися, бо справа вже стосувалася його сім'ї, навіть якщо ситуація набирала протизаконного характеру. Тож у радіорубці він залишився один.

Першим увійшов солдат, слідом за ним вштовхуючи заручника, увійшла Енн.

- На підлогу, обличчям униз! - Скомандувала Енн, звертаючись до Натана та солдата. – Я сказала, на підлогу! Я не хочу нікого вбивати, мені потрібно лише відправити повідомлення.

Солдат упав на підлогу, а Натан, піднявши долоні, м'яко промовив:

- Послухай, Енн, я тобі не ворог, я хочу допомогти тобі.

- Як би не так! У мене в одній руці ніж, міцно притиснутий до пульсуючої аорти цього бовдура, а в іншій руці його потужний променевий пульсар, від його пострілу на тілі залишаються дірки завбільшки з кулак. У солдатів я вистрілити з нього не можу, у них активізована мікронна броня, а в тебе можу навіть дуже легко. Не лізь і залишишся живим. Ті, хто служать Імперії, не можуть мені допомогти. Допомогти мені зможе лише мій брат! – гнівно промовила Енн, підходячи ближче до приладів зв'язку.

- Ти навіть не уявляєш, який у твоїх словах закручений трагічний нюанс, - видавив Натан глухим від хвилювання голосом. – Я і є твій брат!

- Ага, звичайно! - фиркнула Енн, - А ще дід та сват. І не намагайтеся, лікарю, заволодіти моїми мізками, у вас ці штучки не пройдуть! Ви трохи недооцінюєте мене. Живою я їм не здамся. У кріокамеру вам мене не запхати. Лягай на підлогу ... братику!

- Але я говорю чисту правду! Я...

- Ані звуку більше! - обірвала його Енн, загрожуючи йому зброєю, - Мене вражає ваша ризикованість та відданість Імперії, сподіваюся, вона це оцінить.

Енн задала потрібну частоту, намагаючись упіймати дуохвилі, які прослуховували пірати. Скинувши свої координати, вона сказала три слова.

…

Лише три слова, пролунало в навушниках Зура. Її голосу йому було достатньо, щоб зрозуміти, як вона налякана:

- Врятуй мене, Зуре!

…

Пожираючий біль знову почав вбирати в себе її сили. Енн відчувала, що може знову знепритомніти, а цього не можна було допускати. Це могло позбавити її останнього шансу зробити все по-своєму – убити себе, якщо раптом Зур не встигне до конвою. Тяжко дихаючи, Енн прошепотіла: