Глава 5

 І знову, як за старих часів, кожен чітко знав свої обов'язки та своє місце, вони знову й знову змушували свій «бронтозавр» борознити простори неосяжного.

На цей раз їм пощастило. Що-що, а заплутувати сліди пірати вміли найкраще. Вони відірвалися на безпечну відстань від імперських стерв'ятників, загубившись серед уламків мертвих планет в туманності Павука. І тільки після цього Енн змогла сховатись у своєму куточку на кораблі.

Вона не почула жодного звуку, але вона вже знала, що Зур стоїть поруч. Їй навіть очей не довелося розплющувати, щоб зрозуміти, що він тут.

- Я так хотіла відпочити. Зуре, можна мені побути на самоті? - Промовила вона, не прибираючи руки з обличчя.

- Гм, а я хотів дізнатися, що сталося, - пролунало у відповідь і його руки підняли Енн з кушетки. Енн сердито зітхнула та сіла.

- Ну чому ти ніяк не вгамуєшся? Я вже все тобі пояснила. Що я маю ще зробити? – вона спокійно зазирнула у темні очі Зура.

На її очах його людське обличчя миттєво змінилося, викриваючи справжню химерну суть. Тепер перед нею був людиноподібний ящір, високий, гнучкий, з сизою блискучою щільною шкірою, з глибоко посадженими очима, в яких світився гострий розум. Він стояв перед нею на двох міцних ногах, схрестивши на грудях свої м'язисті руки. Один його вигляд вселяв незвичайну силу та неперевершеність. А чого варті були ці гіпнотичні очі! Той, хто вперше бачив очі химера - не міг відвести погляд, повністю потрапляючи під його владний вплив. Цим притягуючим поглядом химери могли змусити зробити будь-що, придушуючи ним волю, страхи та власне людське «я». Будовою свого тіла химери нагадували людей, це було наче злиття ящера та людини. Але вони мали одну велику особливість –  химери були хамелеонами. Тобто вони могли приміряти на себе будь-яку подобу. Їхній організм мав таку разючу властивість – швидко перетворювати тіло, миттєво змінюючи шкіру, масу, скелет, колір та форму очей, і навіть голос. Але їхній природний вигляд виглядав загрозливо, це було в самому виразі обличчя, очей, вібрації голосу і навіть поставі. Химер боялися через їхню особливу чутливість до найменших коливань емоцій, вони могли розгадати будь-який стан душі, але самі були дуже жорсткими, блискавичними, хваткими та хитрими істотами.

- Я так розумію, мені треба боятися, бо буде серйозна розмова? - Похитала головою Енн, яка вже бачила такі перетворення багато разів, добре знаючи свого найстаршого брата.

- Хіба ти ще боїшся мене? Скоріше нехтуєш. Хоч би в якому обличчі я був. Ти ж знаєш, коли ти намагаєшся приховати щось від мене – я все одно відчуваю тебе, варто лише тобі подивитися на мене або пройти повз. І зараз я відчуваю, як тебе зсередини всю трясе, це біль та розчарування, це бажання втекти, страх не думати. Чого ти мені не сказала, Енні?

- Скажи, а тобі ця твоя здатність ніколи не набридає? Це ж так низько підглядати та промацувати всіх підряд, відчувати їхні емоції та стани, бачити сумніви, читати думки, зазираючи в очі. Не нудно, ні?

- Ти не всі підряд! - Зур нахилився над нею і наблизився обличчям майже впритул. - Ти частина моєї родини, частина мене і я мушу знати тебе повністю! – Глибокий, з хрипкими відтінками голос, звучав наполегливо.

- Але я не належу особисто тобі. Я не обманюю тебе, не хочу вас зрадити, не хочу боятися чи ненавидіти. У мене можуть бути особисті думки та переживання?! Я хочу про щось сумувати, про щось своє згадувати, але я не повинна висвітлювати це вголос та ділити своє внутрішнє потаємне з кимось, навіть якщо йдеться про членів сім'ї, про найближчих людей! Не треба мене так обмежувати та затискати, Зуре! Не заганяй мене в кут! Не примушуй тікати від тебе, а саме це мені й хочеться зробити! Якщо я захочу – я розповім усе сама, без підозрілих поглядів та примусів. Я хочу почувати себе серед вас спокійно та захищено, а не відчувати, як мене просвічують та розбирають на молекули.

- А мене це дратує! Просто вивертає навиворіт, я повинен знати відповідь і все!

- Оте й воно. Я йому привіт, а він мені прощавай! Спробуй мене зрозуміти, хоч трохи, - тепер Енн змінила свою оборонну позицію, заговоривши з ним м'яко, з нотами страждання, адже вона знала його не один рік, а тисячі - тисячі днів, які зробили їх більш ніж рідними. – Будь ласка, Зуре. Ти ж не хочеш, щоб я шкодувала, що повернулася. Ну, прийми мене такою, якою я є. Це все тому, що ти зустрів мене в багнети, накинувся зі звинуваченнями, і через це я замкнулася та відгородилася.

 Тепер перед ним була Еннжі, яка не огризалася, не ігнорувала його слова, не холодна розлючена дівчина, тепер перед ним сиділа їхня маленька Енні, засмучена, м'яка, з теплими розуміючими очима та співчутливою усмішкою. І Зур змінив гнів на милість. Знову прийнявши вже всім звичний людський образ. Одна мить і перед нею вже знову стояв молодик із смаглявою шкірою, високий стрункий, кароокий, з красивим хвилястим чорним волоссям, його профіль був бездоганний, кожна риса його обличчя, кожен вигин його тіла були ідеальними. Він був по-справжньому чарівно вродливим! Енн усміхнулася, і Зур присів поруч із нею.

- І все одно до мене ти ставишся інакше, ніж до інших, - глянувши на неї скоса, промовив він.

- Чому це? Ви мої брати, моя сім'я, як інакше?

Зуру здалося, що вона щиро здивувалася, тому він лише знизав плечима. Енн простягла руки і міцно обійняла його, поклавши голову йому на плече, щосили заглушаючи всі свої зайві емоції, щоб знову не зачепити підозрілість Зура.

- Який же ти противний та набридливий хробак, Зуре, - Усміхаючись, по доброму промовила вона, - Але я так сумувала за тобою.

- Ну, припустимо, я повірив, але наступного разу я очей з тебе не спущу, більше ти нікуди не дінешся, мені потрібно, щоб ти була поряд.

Переконавшись, що вона під його контролем, Зур зі спокійною совістю вирушив до пілотської рубки, і тільки тоді Енн змогла розслабитись, але спати їй вже не хотілося. Із Зуром завжди було не просто, він ставився до неї ревніше, ніж до всіх інших, він завжди хотів бути кращим для неї з братів, Зур не терпів суперництва ні з ким. Їхні стосунки одного разу стали настільки заплутаними, що для того, щоб зберегти спогади та існування їхньої спільної родини, вони вирішили залишити все як було до... того. Зате їй більше за всіх доводилося приховувати від нього свої почуття та емоції, вона вчилася контролювати себе, і іноді їй вдавалося перехитрити химера заради свого спокою. Але тоді це було так, нісенітниці, порівняно із тим, що доведеться приховувати зараз. Енн не знала, щоб зробив Зур, дізнайся він про те, що Енн завела стосунки з іншим чоловіком, та ще й з солдатом Імперії. Він би не виніс, дізнавшись які почуття зароджувалися було в її душі по відношенню до Ілая, але … тепер Ілая немає, Зур ніколи не дізнається, і згодом вона сховає цей спогад навіть від себе самої. А Зур назавжди залишиться її названим братом і …лише братом.