Глава 3

Ілай не переставав дивуватися, спостерігаючи за реакцією дівчини по дорозі на харчоблок. Вона крутила головою на всі боки, з цікавістю розглядаючи житловий ярус величезної бази «Аватар-1».

- Ти що, ніколи не бувала на таких базах? – не витримав він.

- Ні, не була. Я вважаю нерозумним будувати такі величезні штучні міста. Станеться щось не так, і ця махина поховає під собою купу людей. Яка б паніка зараз піднялася, якби зараз виникла позаштатна ситуація, теракт або розлад системи контролю. Ваші люди просто не вміють відповідати самі за себе.

- Ваші? – Ілай пильно примружив очі, вдивляючись в її обличчя.

- Я маю на увазі жителів таких баз, - швидко виправилася Енн, виходячи з прозорого ліфту.

 Енн скривилася, розглядаючи меню, яке повзло по невеликому монітору. Нарешті, кілька разів ткнув пальцем, вона зробила своє замовлення. Її увагу привертали люди, які сиділи за сусідніми столиками. Здавалося, їх тут була майже тисяча. Вона точно ніколи не бувала в такій величезній їдальні і ніколи не бачила такого стовпотворіння людей Імперії. Таке скупчення народу розсіювало увагу, і ніхто з них навіть не дивився в її бік. Подумаєш, з’явилися ще одні мешканці. Мабуть, учасники програм так часто змінювалися, що на це вже давно перестали звертати увагу. Зате їх не обділив увагою Бун. Він впевнено підійшов до їхнього столика, нахабно сівши поруч з Ілаєм.

- Не заважатиму? Так кортить поговорити з кимось знайомим.

- Ну і як успіхи? – жуючи, запитав Ілай без особливої радості.

- Я в пошуку. База даних величезна. Я мудрий, - двозначно відповів Бун, посміхаючись.

Енн голосно фиркнула, піднімаючись з місця. Чоловіки проігнорували це, навіть не запитавши, куди вона піде. Ілай, мовчки проводивши її поглядом, знову втупився в свою тарілку.

- Можу посперечатися, що у вас нічого не було.

- По-моєму, ти й приперся саме для того, що б дізнатися про це, - буркнув Ілай.

- І що стало причиною конфузу? – продовжував смикати його Бун.

- Вона сказала, що дітей роблять з любов’ю, - похмурий тон друга змусив Буна посміхнутися.

- Вона мені відразу здалася якоюсь … дивною. Ну, набрехав би їй що-небудь заради справи. Жінки іноді обожнюють, коли їм вішають локшину на вуха, розсипаються в компліментах, кажуть про почуття. В чому проблема? – Бун зарозуміло знизав плечима.

- А я так не можу, розумнику! – різко вигукнув, розсерджений Ілай. – Я не хочу чути ні про яку любов! Говорити про це та прикидатися нерозумно! Ти пам’ятаєш, що трапилося з Тімом, тоді, в академії?

- Ще б пак! Він застрелився. Славний був малий, - промовив Бун, відпиваючи зі склянки.

- Так, він убив себе через цю любов. Всі ці розмови про любов – маразм та капризи людей зі слабкими нервами, я з цим зв’язуватися не бажаю. Хочеш пораду? Не лізь до мене зі своїми розпитуваннями – я злий. …Дідько! Хочу на завдання! Зараз саме час політати та постріляти. Ніколи не думав, що цивільні будні так вимотують.

- Ти жартуєш? Минула всього лише доба. Встигнеш ще загинути смертю героя. Гаразд, мені вже час бігти. Сьогодні зустрічаюся з парою претенденток. А ти залишайся тут, невдахо. До речі, бачив офіцера Белла, він повідомив, що прохолоджуватися нам тут не доведеться. Вже з завтрашнього дня будемо забезпечувати порядок на території бази. Участь військового закликає віддавати свій борг, де б ти не був!

- Пішов ти!

 Енн довго блукала, переміщуючись з одного ярусу на інший, переходячи від одного боксу до іншого. Вона цілий день намагалася вивчати планування бази «Аватар-1». Але робила це аж ніяк не через цікавість. Вже через годину своєї подорожі вона втратила до цього міста будь-який інтерес. Її цікавило інше: доступ до «ковчегів» або «томагавків». Бажання забратися звідси швидше все посилювалося. Особливо після того, як їй вдалося піднятися на верхній ярус, до люків. Крізь товсте броньоване скло вона задивилася на миготливі далекі зірки, на дрібні освітлені найближчим Сонцем астероїди, що пролітали повз, на контури найближчої планети. При погляді на ці зірки з глибини її душі почала підніматися туга. Вона все наростала, заманюючи її в сяйво далеких вогнів, переконуючи підсвідомість, що там, серед цього величезного лабіринту зірок, зараз, розплутуючи її сліди, борознячи космос, мчить її рідний корабель, її дім, її брати. Все, з чим було пов’язане її життя – було не тут і не з цими людьми.

Енн не поспішаючи крокувала коридорним відсіком до виділеної їм кімнаті. Поки іншого вибору у неї не було, а тиняючись вночі ярусами можна було викликати підозру. Вона не знала, що з іншого кінця того ж коридорного відсіку їй на зустріч йшов Ілай. Вони крокували в такт один з одним, нога в ногу, поки одночасно не зустрілися біля дверей.

- Привіт! – незрозуміло чому вирвалося у Енн. А він лише кивнув, кинувши на неї короткий погляд, і увійшов першим.

Помірявши каюту кроками, Ілай зупинився, втупившись поглядом на якусь невисоку квадратну шафу. Освітлення було слабким, але ніхто з них не став змінювати режим. Навіть в сутінках Енн помітила, який він зараз напружений.

- Чому в тобі стільки суму, солдате? – тихо запитала вона, порушивши незручну тишу.

- Суму? – знизав він плечима, - Не знаю, про що ти.

- А я, здається, знаю, - Енн підійшла до нього впритул і пильно вдивилась у вираз його очей. – Тебе щось мучить. … Нікому не близький, ані тепла, ані любові. Ніхто не буде проливати за тобою сліз, і твоя Імперія забуде тебе. Ті, хто змирився з цим стали злими та байдужими, але тебе щось ще тримає. Ти не хочеш змиритися зі своєю долею.

- Ти помиляєшся! – миттєво закипів Ілай, відійшовши від неї в сторону. – Не потрібні мені ніякі почуття та тепло! У всіх цих сентиментах немає здорової логіки та здорового глузду! Так, я солдат, я офіцер, висококласний пілот. Ні до кого не прив’язаний. І вилітаючи на завдання – я спокійний, що за мною ніхто не буде побиватися, якщо раптом я не повернуся. І я не за ким не буду страждати. Я відмовляюся брати участь в цій помилці! Ніколи не бачив, щоб любов приносила комусь щастя – тільки біль. Слава богу, люди перестали цим страждати, я говорю про більшість розумних людей. Чому б тобі не ставитися до життя простіше?