- Чео, ми падаємо!!! Зроби що небудь!
- Так... падаємо, а що я можу? Це викривлення в електромагнітному полі вивело з ладу панель управління. Щось сталося на цій чортовій планеті! Ми не зможемо вистрибнути, ми не зможемо навіть покинути цей пілотський місток, бо всі двері заклинило. І у нас абсолютно не залишилося часу для того, що б щось зробити.
- І ...?
- Залишається тільки одне, Еннжі, - Чео повільно повернувся до зблідлої дівчині, яка вчепилася білими пальцями в спинку пілотського крісла, дивлячись на нього своїми величезними переляканими сірими очима. Але в маленьких темних очах Чео світилася незворушна рішучість. Його темно-зелена бородавчаста шкіра почала поступово роздуватися.
Він був трохи старше цієї переляканої дівчини, яка належала до раси людей, але Енн була для нього найріднішою людиною на цьому кораблі. Чео був родом із далекого куточка всесвіту, з маленької, оповитої водяною парою планети Ро. Та за все своє недовге життя він жодного дня не провів зі своїми одноплемінниками, а свою рідну планету бачив лише здалеку. Єдиною його сім'єю був батько Тіар, названі брати та старий піратський корабель. І як старший брат Еннжини зараз він хотів захистити її.
- Ти ж знаєш, що я наче повітряна подушка. Спробую пом'якшити удар. Не бійся, крихітко Енн! - Чео обійняв її, роздуваючись навколо дівчини, немов надувний рятувальний круг.
Оглушливий удар різко відкинув їх убік, безжально жбурнувши об сталеву перегородку. Їхній корабель скреготав та болісно перекидався по поверхні планети поки, в решті решт, не розколовся від потужного удару об каміння навпіл, а кульмінацією всього цього був вибух турбіни, обпалюючи все навколо своїм отруйно-зеленим полум'ям.
Енн прийшла до тями, задихаючись від пилу та відчуваючи, як обм'якає тіло Чео. Вона спробувала випростатися, скинувши з себе залишки понівечених уламків. Чео лежав прямо під нею, не подаючи жодних ознак життя. Енн відкотилася в бік і, просунувши руку йому під плечі, почала його легенько трясти. Звук її голосу змусив Чео подивитися на сестру, і тремтяча Енн витягнула з-під нього свою закривавлену руку. Очі Чео стали повільно знебарвлюватися та скляніти.
- О ні, Чео, ні! Все буде добре. Я ... я знайду допомогу, ти ... ти ж не по-справжньому зібрався залишити мене. Ти не можеш мене тут кинути! - вона обійняла його голову, притискаючи до своїх грудей.
Чео зібрав свої останні сили, щоб відповісти їй:
- Нічого, ти вже велика дівчинка, зможеш постояти за себе. Зате я врятував тебе. Чим не місія для роанця. Іди звідси, знайди допомогу, але для себе. Сховайся серед людей, тут повинна бути колонія, якщо вже поблизу є аванпости Імперії. Іди, Енн!
- Ні! Я не кину тебе, ні! Чео, не вмирай, я прошу тебе! - з грудей Енн вирвалися безпорадні ридання. Чео був першим, кого вона втрачала зі своєї родини. Тіар не вчив їх втрачати, він твердив їм, що вони – одне ціле, стійка спадщина старого космічного пірата, один неподільний організм. Чео відчув страждання своєї любої Енн і тихо прошепотів:
- Тримайся, Енн, ти ж дочка Тіара. Помирати не страшно - страшно втрачати. Рано чи пізно Зур знайде тебе. Бийся за своє життя, заради мене ... - Чео замовк і його голова безвольно повисла в руках Енн. Вперше в житті вона так невтішно розридалася, не приховуючи свого горя, шкрябаючи нігтями від безпорадності цю прокляту планету.
Земля продовжувала здригатися. Чийсь голос несподівано гукнув її:
- Гей! Допомога потрібна?
Але Енн нічого не відповіла, навіть не озирнулася, продовжуючи сидіти над бездиханним тілом брата. Через кілька хвилин чиясь рука вже трясла її за плече:
- Потрібно забиратися звідси швидше! Чуєш? Виверження ось-ось почнеться, а ти сидиш прямо біля підніжжя вулкана. Піднімайся! - якась жінка наполегливо потягнула Енн за собою.
- Мені потрібно поховати його! - відмахнулася поникла та заплакана Енн, але жінка ще сильніше смикнула її на себе.
- Ти що, не в собі?! Його поховає лава! Зараз потрібно думати про своє життя. Імперія прислала нам на допомогу своїх солдатів, всі залишають Тарго. Ця планета стала занадто нестабільною для життя, тут небезпечно. Або ти теж вирішила приєднатися до свого померлого друга?
- Він був моїм братом, - з болем відповіла Енн. Вона не помітила здивування в очах жінки, бо погляд Енн все ще був прикутий до застиглого обличчя Чео. Було щось неможливе в тому факті, що вона більше ніколи його не побачить. І така злість і біль роздирали душу від того, що вона нічого не може змінити. Яке страшне і повне безвиході слово «ніколи»!
Жінка належала до людської раси, та ймовірніше була колоністкою. Таких колоній існувало безліч. Вони були розкидані галактиками, завойованими Імперією, заселені добровольцями, такими як ось ця смаглява темноволоса сухорлява молода жінка. Вона тільки підтвердила впевненість Енн.
- Я прожила тут три роки, три паршивих виснажливих роки. Ця планета не для людей, може хоч тепер вони зрозуміють це. Мене звуть Ліка. Давай швидше, якщо хочеш встигнути на останній імперський корабель!
***
- Говорить Аватар-2. Всім офіцерам третього рангу негайно зібратися в кают-компанії. Повторюю, всім вільним від виконання завдань офіцерам третього рангу зібратися в кают-компанії для отримання термінового завдання!
Ілай важко зітхнув та піднявся з ліжка. У коридорному відсіку його наздогнав ще один молодий чоловік в стандартній сірій уніформі.
- Що, Ілаю, виспалися ми з тобою?
- І не кажи, Буне, кому яке діло, що ми лише годину тому повернулися з завдання. Я вже забув, коли висипався останнім часом!
- Гаразд прикидатися, а хто постійно рветься на ці завдання?! - і Бун, посміхаючись, стукнув товариша по плечу. - Так і скажи, що хочеш вислужитися!
- Нічого подібного, хочу лише отримати другий ранг і стояти в командирській рубці, а не бігати коридорами по тривозі. Хочу отримати в керування «ковчег», а не «томагавк» і хлопців, які будуть підкорятися лише моїм наказам. І хочу, в решті решт, виспатися.
#1979 в Любовні романи
#36 в Любовна фантастика
любовний трикутник суперництво, кохання та космічні пригоди, владний герой відчайдушна дівчина
Відредаговано: 28.03.2023