Глава 1

Товстий старий кіт зайшов в кімнату, покрутив мордою. Білі вуса затремтіли, відчуваючи тихе місце. Пухнастий, але місцями вже облізлий. Чорні смуги по всьому тілу. Зупинився, завмер. Посеред приміщення два крісла, перед ними камін. Одразу почув шурхіт вогню. Нарешті зігріюсь — подумав собі та чкурну вперед.

Коли зібрався з силами вискочити на крісло, побачив, що воно зайняте. Зір вже не той, як був раніше, — промайнуло в голові. В улюбленому кріслі спав господар Олесь. Очі закриті, окуляри з’їхали на кінчик носа, на животі розкрита книга. Волосся таке ж сиве, як вуса кота, але кіт просто старий, а господар пройшов війну. Втомився — лагідно подумав домашній звір та всміхнувся.

Обережно переступив через ноги, приготувався стрибнути на друге крісло. Зосередився, замахав хвостом, поковзав. Аж раптом, коли лапи розігнулись для стрибка, почув пронизливий писк. Стрибок зірвався та імпульс вже був наданий. З усієї сили гепнувся крісла та впав на підлогу.

— Діду, діду, — заверещало кошеня, що вискочило зі сторони входу в кімнату, — ось ти де! А ми тебе шукали.

— Дайте ж мені трохи подрімати, — пробурчав, але потім голосно додав, піднімаючись на забиті лапи — я й не ховався від вас, малеча. Що треба тобі, Сніжка, від старого кота?

— Ми хочемо послухати твої казки! — крикнуло інше кошеня, що вилетіло на слизьку підлогу та, не втримавшись, покотилось далі.

— Які ще казки? — нахмурився, — я казок навіть не знаю.

До кота підскочило троє кошенят, сіли, наче оточивши, та підняли мордочки. Вони благаючи округлили оченята, майже плачучи, занявкали.

— Святий Степане, — кіт підняв морду вгору, — аби я міг так само як ти — виїхати кудись в Англію, аби врятуватись від цих маленьких злодіїв!

— Ой, ой, — запищав Макс, — А хто такий Святий Степан, до якого ти постійно звертаєшся?

— Дідусь вже розповідав про нього минулого разу, — суворо відповів Рудий, що не бешкетував, як його брат та сестра, — як почалась повномасштабна війна, одна господарка разом з котом Степаном виїхала в Англію, там і вичікували. А Степан тоді став зіркою соціальних мереж!

— Яких мереж? — насупився Макс, на що Рудий махнув лапою на брата та перевів погляд на старого кота.

— Не відстанете від мене? — побачив як кошенята замахали мордами в сторони, — про що вам розповісти сьогодні? Тільки, це не казки, це моє життя! — погрозливо глянув на Макса, але одразу всміхнувся.

Розвернувся до внуків спиною, зосередився та вискочив на крісло. Підтягнувся кігтями та умостився на м’якому троні. Сніжка підскочила та спробувала дістатись дідуся. Не вийшло, навіть не зачепилась. Полетіла вниз, але швидко перевернулась на лапки. Надулась та лягла на підлозі. Задоволений старий кіт дивився на дітей згори.

— Не доросли ще, — всміхнувся у вуса, — сідайте ближче одне до одного. Вогонь зігріє спинки, — він помовчав, очікуючи, — давно не розповідав, як саме почалась війна в моєму житті, — перевів погляд на господаря, що мирно спав поряд, — в нашому житті.

Кошенята лягли. Макс поклав мордочку на бік Сніжки. Рудий підпер Макса лапами та теж подивився на дідусі. Сніжка смачно позіхнула, готуючись заснути, якщо буде дуже нудно. За хвилину, переконавшись, що всі готові, кіт глянув на вогонь, поринувши в спогади.