Несподівані знахідки, не менш несподівані розмови та інші відкриття

На крики чайки Ріві йшла досить довго. Кілька разів їй хотілося плюнути і повернутися. Кілька разів здавалося, що хтось дивиться на неї, але відчуття майже відразу зникало. Потім на шляху зустрівся незнайомий чагарник із гнучкими й досить товстими гілками. Йому Ріві зраділа, як рідному, спробувати тріснути чайку палицею чомусь хотілося все більше, і дівчина вирішила не чинити опір цьому бажанню. Гілку, щоправда, відламати було непросто, довелося її фактично пиляти за допомогою імпульсів енергії. Брати, якби вони побачили це, довго б іржали і ще довше ділилися побаченим зі знайомими. Бо так застосовувати бойове плетіння, фактично магічний аналог традиційних бойових голок — це було кумедно навіть для Ріві.

Але гілку Ріві зрештою отримала і пішла далі. Неспішно. А куди поспішати, якщо не впевнена, що чайка візьме і знайдеться?

А потім і зовсім трапилася дивна штука. Ріві навіть здалося, що її захист врізався якийсь невидимка, а захист чомусь його відштовхнув. Ось таке відчуття було. Загалом дивні тут місця.

І варто було після цієї події пройти ще з десяток кроків, як у небі з'явилася чайка. Може та сама, може якась інша, але вибирати Ріві не було з чого, і вона вирішила спробувати полювати на те, що є.

Щоправда, гадки не мала, як.

— Ціпа-ціпа, — вкотре повторилася дівчина, намагаючись йти м'яко-м'яко, і вдавати, що палиця потрібна тільки для опори.

— Х'є-х'є-х'є, — явно не вірила пташка і кружляла у небі.

— І чим я займаюся? — дивувалася Ріві.

— Кия! — з радістю підтримувала її в цих думках пташка і підлітала ближче.

Немов дражнилася.

— Так, — рішуче сказала дівчина. — Дійду до того каменю, раз він так вдало маячить за кілька кроків від урвища, і повертаюся назад.

— Х'є-х'є-х'є, — вирішила бути вірною собі чайка.

А потім, коли до каменя залишалося не більше трьох кроків, зробила коло, кинулася вниз і ледве встигла загальмувати перед цим каменем. Ну, Ріві так здалося. А потім і зовсім сіла на камені, як курка в гнізді під ліжком. І навіть х'єкати не стала. Диво яке.

Ріві завмерла. Подивилась на чайку. Потім на свою палицю. Тріснути пташку по голові хотілося сильно. Але чи дар, чи якесь розуміння істинної природниці (брати дружно казали, що в природників це розуміння мало бути) вважали, що це робити не варто. Що до чайки та каменю потрібно дуже обережно підійти і спробувати щось роздивитись.

— Гаразд, — видихнула Ріві. — Спробуємо.

І зробила перший крок, злегка відвівши руку з палицею назад, щоб не злякати пташку.

Чайка дивилася на дівчину скептично. Ну, чи їй так здавалося.

Другий крок дався легше, а чайка, як і раніше, просто дивилася і не ворушилася. Немов зрослася з каменем і теж скам'яніла.

І на третій крок теж не відреагувала.

— Ну і що далі? — похмуро запитала Ріві.

Чайка встала, помахала крилами, але злітати не стала.

— Я тебе не розумію.

Чайка потопталася, а потім узяла та клюнула камінь.

— Все одно не розумію.

— Х'є-х'є-х'є, — сказала чайка і чомусь прозвучало підозріло схоже на "яка ж ти дурепа".

— У мене палиця і сильне бажання зварити суп на бульйоні з чаятини.

Пташка знову потопталася і двічі клюнула камінь, здається навіть у те саме місце.

Ріві тяжко зітхнула, нахилилася, а потім провела по каменю рукою, струшуючи налиплий бруд. Чайка, як не дивно, з цікавістю стежила за її маніпуляціями і навіть не намагалася відлітати. Дуже дивна пташка.

— І що це? — спитала дівчина, виявивши, що на камені вибито якісь лінії.

Довелося підбирати камінчик з гострим краєм, і колупати бруд інтенсивніше. Навіть палицю довелося покласти на землю, бо заважала. І лінії поступово дотягувалися одна до одної, зросталися та починали щось нагадувати. А потім, поколупавши ще трохи, Ріві раптом зрозуміла, що це схематичне зображення квітки п’ятилисток. Тієї, що цвіте тільки в сутінках і одурманюючи пахне, приваблюючи нічних метеликів сіркокрилок. А ще таке зображення було символом. Символом короткої миті рівноваги між двома силами, хоч би які ці сили були. І використовувався практично у всіх ритуалах.

Ось тільки він використовувався на іншому материку. Тому що на цьому не те, що таких ритуалів не було, а навіть такої квітки. Чомусь вона на цьому материку не хотіла рости. Ріві це в підручнику вичитала. Місцевому, як не дивно.

— І що це означає? — спитала Ріві у чайки.

— Х'є-х'є-х'є, — відповіла вона і нарешті злетіла.

Мовляв, я тобі показала щось цікаве, далі розбирайся сама.

— Тут що, справді якийсь принц зник?! — закричала дівчина вслід чайці.

— Кия! — відповіла чайка таким тоном, що дівчина підібрала палицю і запустила їй услід.

Чайка, на жаль, летіла швидше. Причому над морем. І залишилася Ріві наодинці з каменем.

Зітхнувши і вирішивши поки змиритися з тим, що мерзенний птах втік, дівчина обдерла бруд з каменю, але нічого цікавого на ньому більше не було. І значити ця квіточка могла що завгодно. Загалом, так собі підказка.

Ріві про всяк випадок походила поряд з каменем, позаглядала за кущі і поколупала бруд на інших каменях, але так нічого й не знайшла.

— Ну, мусить це щось означати, правда? — спитала дівчина у символу п’ятилиста. — Щось важливе, а не просто значок, який скрізь пхали. Хм, а цей символ не може бути в якихось ритуалах основою, якорем, ще чимось? А в яких ритуалах? Якщо він рівновага, причому коротка. Таким символом хіба що той момент, коли Вірта перетікає з людини в кішку і назад можна позначити як щось важливе. Хм…

Ріві замислилася, потім похмуро подивилася на темно-сіру хмару, що швидко розповзалася по небу, і вирішила, що пора йти назад. А подумати можна і дорогою.

— Перевертні, — бурмотіла Ріві, час від часу обертаючись назад, щоб переконатися, що хмара намагається наздогнати. — Перевертні. Незнайомий ельф та дивна чайка. Але перевертні стільки не живуть. Навіть зараз. І тут, напевно, щось інше, просто принцип схожий. І Вірта сказала, що чимось схоже на перевертнів. Ну дуже дивно. І кільце ще. Спочатку кільце, потім символ, може є взаємозв'язок? Не люблю я загадки, особливо ті, які самі беруть і нав'язуються.