3

Вночі хтось заліз на дерево, що росло навпроти вікна тієї кімнати, в яку до двох нетовариських аспіранток невідомо якої школи підселили Ріві. І, начебто, навіть намагався відкрити за допомогою палиці кватирку. Що там сталося, ніхто так і не зрозумів. Тому що одній з аспіранток не спалося і вона, побачивши невиразну тінь за вікном, верескнула і запустила у власника палиці повітряний кулак. У людину, на її щастя, не попала. Але вікно розбила і переполох викликала.

Ріві та аспіранткам довелося посеред ночі переселятися, а внизу довго лаявся якийсь чоловік і обіцяв засунути палицю у такі місця, що одна з аспіранток почервоніла.

Ріві навіть подумала, що це клуб рятівниць Яфіна вирішив їй помститися, але Вірта впевнено сказала, що ними під деревом навіть не пахло. Запах там був незнайомий і явно чоловічий.

Вранці до Ріві підійшла підозріло ввічлива Вільха і уточнила, які саме книги писав дідусь короля. Вона вирішила пошукати їх у місцевій бібліотеці, підозрювала, що в опитуванні Яфіна ці знання стануть у нагоді. Ріві так здивувалась, що навіть ці книги назвала. Після чого вирішила розширити своє захисно-жальне коло. Так, про всяк випадок. Чомусь стало здаватися, що того чоловіка з палицею дівчата могли просто найняти і що наступної ночі або він повторить спробу, або дівчата самі у вікно полізуть, благо цього разу Ріві опинилася в кімнаті на першому поверсі. Але ніч минула спокійно. Напевно, дівчата поки що планували напад.

— Або це параноя, — сумно сказала Ріві і визирнула у вікно.

За вікном гарно біг гарний чоловік. Напівголий. Тримаючи у кожній руці по кам'яному кільцю. Ріві деякий час помилувалася, позіхнула, подумала про те, а чи не розбудити сусідок, тих самих аспіранток, нехай теж помилуються, а потім вирішила, що обійдуться.

— Доброго дня, магістре Яфін, — майже заспівала вона, відчинивши вікно.

Красень-чоловік спіткнувся, завмер, а потім недовірливо подивився на Ріві.

— Чи займаєтесь? — ввічливо спитала дівчина. — Не застудитеся?

— Ні, — відповів Яфін, чомусь озирнувся і спитав: — Що ти там робиш? Мені сказали, що із цього боку жінки не живуть.

— Нас переселили, вікно розбилося, — життєрадісно відповіла Ріві, дивуючись його наївності. Вона б не здивувалася, якби дізналася, що на горищі зараз усім клубом засідають його шанувальниці, які спеціально прокинулися в таку рань, щоб помилуватися чудовим видовищем. Причому, засідають вони там не перший ранок.

— Як там плани майбутніх робіт? — спитав магістр і підняв руки з кільцями над головою, завмерши в такій позі.

— Дівчата пишуть, — сказала Ріві, не маючи уявлення, чи пишуть насправді.

— Тоді добре, — усміхнувся Яфін, опустив руки і побіг далі, мабуть, вирішивши ігнорувати аспірантку.

Ріві ще трохи постояла біля вікна, спостерігала за керівником і засмикнула фіранку.

Цікаво, якщо клуб чув цю чудову розмову, мститься вони за щось будуть?

— Чи це параноя? — запитала саму себе дівчина.

І, мабуть, їй здалося, що знову закричала чайка. Начебто навіть глузливо.