День 142 (18 липня 2026, субота)

Сьогодні ранок на диво почався рано: я піднялася о п'ятій годині, поки чоловік і весь мій пухнастий «звіринець» ще солодко спали. Трохи посиділа в телефоні й прилягла ще на годинку. Вже пізніше прокинувся чоловік і пішов із Гєруською на прогулянку, а я зайнялася хатніми справами та сніданком для тварин. Зараз спекотно, тож каші я не варю, а даю корм: для собаки розмочую, а для своїх хитрих бестій роблю мікс із сухого та вологого, бо сухий вони їдять без особливого захоплення, а вологий змітають вмить!

Коли повернулися наші «гуляки», я нагодувала тварин і ми сіли снідати. Собі зробила вівсяномлинець із крем-сиром та ікрою мойви до кави, а чоловік поснідав бутербродами.

А далі ми поїхали в центр міста! Я якось казала чоловікові, що дуже хочу зайти в наше легендарне кафе «Кристал» і поїсти того самого фірмового морозива «Білочка», тож сьогодні мій ранок перетворився на здійснення бажання. Ми прогулялися парком, пофотографувалися, посиділи в кафе й поїли морозива — я ніби знову повернулася в дитинство.

Потім пішли прогулятися Сумською, де мене просто накрило хвилею теплих спогадів: ось тут колись була перукарня, а там — пельменна. В Домі Саламандри я ходила до дитячого садочка, а потім із татом ми йшли через сад Шевченка додому на Клочківську... А в цій арці ми вже студентами купували смажені пиріжки з кавою, тут ходили в театр ляльок, у «Ведмедику» завжди купували шоколадки та цукерки, а в «Дитячому світі» — одяг та іграшки. І стільки спільних спогадів із чоловіком пов'язано з цими місцями!

Наостанок заскочили в «Аврору» й купили нашій улюблениці два нових м'ячі: один світиться й пищить, а інший, якщо його перевертати, кумедно квакає.

Додому повернулися задоволені. Нас одразу зустріла наша руда красуня й першим ділом полізла перевіряти пакети. А скільки було радості, коли вона отримала пищачий м'яч! Чоловік тим часом непомітно взяв другий м'яч, заховав за спиною й почав крутити, щоб той квакав. Ця руда морда миттєво кинула свій перший трофей і помчала з'ясовувати, звідки звуки. Нарешті знайшла джерело, вихопила м'яч, застрибнула на диван і лежала щаслива, по черзі тримаючи обидва в пащі! Але той, що пищить, усе ж став її абсолютним фаворитом.

День минув якось дуже швидко й душевно. Під вечір ноги далися взнаки — походили ми добряче! На вечерю доїли те, що залишалося від учора, і втомлені, але абсолютно щасливі, лягли спати.