День 114 (21 червня 2026). Несподівана зустріч в яру.

Мій день розпочався за звичним графіком — по дзвінку будильника. Але варто було мені підвестися, як уся наша домашня «банда» миттєво активізувалася й вишикувалася в чергу біля дверей. Щойно я повернула замок, пухнасті ледь не збили мене з ніг: кішки стрімголов помчали на кухню в палкій надії, що за ніч у їхніх мисках якимось дивом з'явилася їжа, а Гєра вискочила за компанію.

Збори влітку — це суцільне задоволення, адже не потрібно натягувати на себе купу одягу. Швидкий рух, і ми готові. До речі, Гєра вже сама додумалася до ідеального ритуалу: коли я вдягаю їй шлейку на шию, вона сама піднімає лапу і повертається правильним боком, щоб я її застебнула. Неймовірна помічниця!

Ми неспішно почимчикували до нашого яру. Цього разу я мала чітку місію — нарвати листя суниці для знайомої, яка сушить його на чай. Спустилися, пішли вздовж яру, і тут моя руда вихованка отримала «на горіхи». Гєруська примудрилася залізти в такі нетрі й болото, що я втратила її з очей. На мій заклик вона нарешті вийшла з очерету — облизується, вуха притиснула, хвіст підтиснула й дивиться максимально винуватими очима. Мене відразу пробрало страхом, адже в приватних секторах понад яром люди часто труять мишей, і зустріти там небезпечну знахідку — мій найбільший кошмар.

Щоб від гріха подалі, я перебазувалася на галявину із суницею. Поки я збирала листя, Гєра зайняла стратегічну висоту на пагорбі — вляглася й уважно контролювала територію, прислухаючись до гавкоту собак згори.

Коли пакет був майже повний, ми рушили назад тією ж стежкою. Гєра йшла трохи попереду. Раптом вона різко зупинилася й уся наче струна натягнулася. З-за кущів вискочили дві руді тваринки — лисиці! Схоже, мама з лісовим дитинчам. Вони миттєво майнули назад у зарості, а я строго наказала собаці йти поруч, присікаючи будь-яку спробу погоні. На останній галявині я зірвала ще кілька стиглих ягід до пакета, поки Гєра насторожено вдивлялася в кущі, де зникли лисиці.

Ця несподівана зустріч миттєво повернула мене в минуле. Я згадала, як Гєра сама колись була маленькою й неймовірно схожою на лисеня. Особливо місяців у 3–4, коли вона підросла до підліткового стану: така ж струнка, тонколапа, з іще незрозумілим — чи то гірчичним, чи то вже яскраво-рудим окрасом — і лапами в кумедних чорних «панчішках». Малінуа в нашому районі тоді, мабуть, з'явилася в мене першою, тому майже всі перехожі зачудовано зупинялися й допитливо запитували: «Ой, а це у вас не лисеня випадково?» 

Удома все пішло за звичним сценарієм: водні процедури для лап, сніданок. Напередодні ми з чоловіком вирішили не готувати складну вечерю, а просто перекусили бутербродами з чаєм. Тоді ж я влаштувала тест-драйв новому киселю без цукру: додала цукрозамінник, і вийшло ну дуже смачно! А вже сьогодні, підбадьорившись після пригод кавою та фірмовим вівсяномлинцем із м'ясом, я зі спокійною духою взялася за приготування тушеної курячої печінки. Процес іде, система працює!