День 100 (6 червня 2026 року, субота) — Перша сотня та мрії про відпустку

Минуло цілих шість днів. Коловорот «робота-дім» закрутив так, що просто ніколи було писати. У мене все як завжди: ранкові прогулянки, потім робота. Приходжу додому о шостій вечора — поки поїли, туди-сюди, і вже нічого не хочеться робити, лише відпочивати.

Сьогодні вже 100-й день мого марафону! А вже на 9 червня у мене за графіком заплановані чергові заміри. Судячи з мого домашнього халата, тіло точно зменшується — він став сидіти значно вільніше. За вагу поки нічого не скажу, бо важитися буду строго за планом, 9 числа. Особливих новин за ці дні не було, все йде за старими схемами. В їжі теж нічого не змінюю, живу по системі й обов'язково беру з собою свої правильні перекуси на роботу. Ми з дівчатами часто п'ємо чай та каву, тож судочки дуже рятують — без них було б важко втриматися, щоб не зжерти щось зайве. Ще одна моя нова корисна звичка — намагаюся постійно утримувати м'язи живота в тонусі, щоб він не розслаблявся й не вивалювався.

Вдома теж тиша та спокій, усі працюють. Поки нікого немає, наші тваринки слухняно лежать по своїх місцях і майже не виходять, хіба що кицьки підійдуть поїсти чи водички попити. Справжня «двіжуха» у нас починається тоді, коли мама ввалюється додому! От тоді Гєра намагається зацілувати мене з ніг до голови, кицьки наввипередки несуться, щоб і їм приділили увагу, ну а по вечорах ми вже всією сім'єю слухаємо гучний концерт зголоднілих котів. Вони своїми піснями так підганяють мене, щоб я швидше наповнювала їм миски.

Зараз стало дуже тепло, тож пухнасті сплять хто де знайде прохолоду. І тільки вірна Муся не зраджує традиціям і спить поруч зі мною. Інколи через неї аж повернутися не можу, бо ця мадама вляжеться впоперек ліжка — і ми з чоловіком тулимося удвох на одній половині.

Минають дні та місяці. Дивлячись на те, як пролетіла ця перша сотня днів, я вже серйозно задумуюся про літній відпочинок. Дуже хочеться перезавантажитися, тож, можливо, наприкінці липня поїду в Одесу.