День 82 (18 травня 2026 рік)

Сьогодні 18 травня, понеділок, а в мене 82 день до стрункості, ще 100 днів попереду.

Ранок після вчорашніх дощів теплий та трошки сонячний, сонечко виглядає з хмаринок. А ми з Гєруською почимчикували гуляти по дорозі, що понад лісом — там дуже рідко їздить транспорт і по обидва боки ліс, тож гуляли там, щоб не місити грязюку в лісі. Коли ми гуляємо, то часто зустрічаємо одних і тих самих людей, і вже вітаємось один з одним, і Гєрі дозволяють підійти поздоровкатись, знаючи, що вона спокійна та вихована. Пройшлись вперед десь із кілометр, повернули назад. Ідемо, і вдалині бачу — йдуть двоє і хтось галасує. Коли ми наблизились, побачила жінку й чоловіка. Жінка йшла й щось казала, що не розрахувала, щось купила, а мужик (по ньому видно, що дуже гарно закладає) верещав на всю: "Шо це таке, навіть на рюмку нема грошей, як мені тепер жити, який сенс!". Вони пішли далі, і я вже недослухала, що він там ще верещав, але задумалась: як людина залежить від алкоголю, що отак себе веде, що не бачить сенсу жити без випивки... Жах. А ще більше дивує, чому жінка живе з таким, нащо???

Ми почимчикували далі, і на розі вулиці Гєра побачила свого вражину, а поряд йшов той самий француз Мішель. Тільки ж Мішель не цікавий, коли вражина йде. Чому вражина — я і досі не можу зрозуміти, бо це почалось ще давно. Якось зустрілись з жінкою, в неї пес, схожий на хаскі, може, змішане щось, і в нього різні очі. І от Гєрка як його зненавиділа, так і досі. Він не нападав, не агресував на неї, тобто фізичних проявів агресії не було, ну от не сподобався їй, і хтозна чого. Тож кожного разу, як вона його бачить — аж вискакує із себе. Правда, сьогодні я її швиденько відволікла, а Мішель, який біг до неї поздоровкатись, залишився без уваги.

Вдома все як звичайно, всі ритуали виконали, і кожен зайнявся своїми справами: Гєра охороняє диван, лежачи до стелі пузом, я поснідала рибкою в томаті та кавою з сиром. На вечерю зроблю щось на кшталт олів'є без ковбаси та шлунки курячі по-корейськи.